Кліматичні рекреаційні ресурси

Клімат, погода, їх комфортність і вплив на самопочуття людини є визначальними, а в багатьох випадках навіть лімітуючими чинниками розвитку для більшості функціональних типів територіальних рекреаційних систем, туристичних комплексів і масових видів туризму. Наприклад, сприятливість помірного, тропічного та субтропічного клімату дозволяє розвивати практично всі види рекреаційно-туристичної діяльності. Тоді як суворість арктичних і антарктичних районів, згубність для здоров'я людини, особливо європейців, екваторіального клімату з його високими температурами та вологістю, унеможливлюють розвиток масового туризму в цих кліматичних поясах. Натомість, з'являється можливість запроваджувати екологічні, наукові чи екстремальні види туризму, яким притаманна незначна інтенсивність і вибірковість. 

Клімат безпосередньо впливає на потужність і сезонність туристичних потоків, стає природним регулятором цінової політики в межах головних туристичних районів світу та окремих країн. На графіку (рис. 2) видно, що максимальна кількість туристських прибуттів незмінно (протягом трьох років) характерна для літніх місяців липня та серпня, а найменша кількість – для листопада та лютого.

Рис. 2. Зміна туристських прибуттів в світі за місяцями року

Це зумовлено такими кліматичними умовами як кількість сонячної радіації в окремі місяці роки, кількість ясних сонячних днів. Тобто за комфортних кліматичних умов (для рекреаційної діяльності) спотерігаються найвищі показники туристських прибуттів, а за дискомфортних – найнижчі. З цього можна зробити очевидний висновок, що природні фактори, а саме кліматичні умови і ресурси, є визначальними в розитку та динаміці міжнародних рекреаційних потоків та міжнародної рекреації в цілому.

Саме кліматичні особливості актуалізували одну з нагальних проблем розвитку туристичної індустрії світу - проблему пікового завантаження засобів розміщення туристів і сезонності робочих місць. "Мертвий сезон" (зимовий чи дощовий період) примушує одну частину інфраструктурних закладів тимчасово припиняти свою роботу, а іншу - у кілька разів зменшувати вартість більшості послуг. У виграші опиняються ті країни чи їх частини, територія яких знаходиться у комфортних кліматичних і погодних умовах, де сезонні коливання головних метеорологічних характеристик мінімальні і дозволяють обслуговувати туристів протягом року. Прикладами такого впливу є курорти країн Карибського басейну, іспанського острова Майорка, туніського острова Джерба тощо.

Найбільший вплив клімату виявляється через реакцію людини на погоду, тобто на комплекс геофізичних (освітленість, тривалість світлової частини доби, сумарна сонячна та ультрафіолетова радіація, прозорість повітря) і метеорологічних елементів (температура повітря, його вологість, швидкість вітру, хмарність і т.п.).

Звичайно, при різних видах сезонної рекреаційної діяльності, а також при кліматотерапії оцінка ступеня сприятливості однієї і тієї ж погоди для організму людини неоднакова. Для подальшого розширення і уточнення знань про кліматичні ресурси дуже важливо визначити вплив метеорологічних і геофізичних факторів на організм людини. Класифікація погод за рекреаційною придатністю розглядається в достатньо значній кількості наукових праць, де використано різні підходи та чинники впливу.

Було визначено показники сприятливих кліматичних умов для рекреаційних цілей, основні параметри яких відображено в таблиці 2.

 Таблиця 2

Параметри оптимальних кліматичних умов для рекреаційних цілей

Значне різноманіття кліматичних умов, що формуються в різноманітних природних зонах, слід розглядати як природні курортно-рекреаційні фактори і використовувати їх для загартовування і тренування організму людини, для профілактики і лікування. В межах крупних природних зон за специфікою клімату виділяють приморські і континентальні, гірські і рівнинні райони.

Гірські райони характеризуються вертикальним розміщенням кліматичних поясів і рослинності. Це обумовлює суттєву різноманітність відпочинку і великі можливості терапії різних захворювань. В горах поряд із зниженням абсолютних величин основних метеорологічних елементів зменшується їх міждобова мінливість. Повітря вирізняється великою чистотою і прозорістю. Кількість годин сонячного сяйва, активність сонячної радіації збільшуються, біологічна активність ультрафіолетової частини спектра зростає.

Зона тундри характеризується збитковим зволоженням при недостатньому забезпеченні сонячним теплом. Відсутність ультрафіолетових променів сонця протягом 7 місяців холодного періоду може призводити до розвитку в організмі людини ультрафіолетової недостатності. Типовими для даної зони є наявність вічної мерзлоти і відсутність деревної рослинності. Переважаючий тип рельєфу - плоскі приморські низини з болотами. За своїми природними умовами ця заболочена зона мало придатна для розвитку курортів.

В зоні тайги достатня кількість тепла і вологи, вегетаційний період триваліший, ніж в тундрі, сприяє розвитку деревної рослинності, в основному хвойної. В рельєфі підвищення чергуються з низинами, поширені болота. Період ультрафіолетової недостатності скорочується до 5-6 місяців, а літом протягом 1,5-2 місяців можлива сильна біологічна активність сонячної радіації. Річна кількість опадів складає 500-600 мм. Ця зона помірно комфортна для розвитку рекреаційної діяльності.

Для зони мішаних лісів помірного поясу характерні помірна сонячна радіація, нестійка циркуляція атмосфери, переважання рівнинної поверхні і наявність великих лісових масивів. Ця зона може бути широко використана для кліматолікування протягом усього року. Літом можливе проведення аеро- і геліотерапії із застосуванням корегуючих вітрозахисних засобів, купання у водоймах. Зимою погода сприятлива для пішохідних і лижних прогулянок, сну на верандах у спальних мішках.

Зона лісів мусонного клімату помірних широт характеризується різким контрастом між холодною сухою зимою і теплим вологим літом. Річна кількість опадів у межах 400-800 мм. У формуванні мусонної циркуляції помірних широт велику роль відіграє термічний контраст – суходол - море. Лише осінній сезон є сприятливим для відпочинку і лікування, чому сприяє кількість годин сонячного сяйва, що становить 200 годин на місяць, середньомісячні температури вище +15°С, незначна кількість дощових днів - всього 2-3 дні.

Зона степів – рівнини з висотою над рівнем моря 150-250 м, добре розвинутими ярами, річковими долинами. Значна кількість годин сонячного сяйва (2200 годин на рік) і переважання антициклонального режиму погод забезпечують тут можливість проведення кліматолікування в найоптимальніших умовах. Річна кількість опадів невелика (400 мм). Нестача зволоження виступає причиною формування посух, в результаті чого в степових районах майже відсутня деревна рослинність. Великою лікувально-профілактичною цінністю є приморські райони степової зони, де оптимально поєднані риси степового і приморського кліматів. З червня по жовтень тут можлива таласотерапія. Для розвитку курортного будівництва важливо, що кількість сонячних днів у літній період в степовій зоні досить стійка.

Південне положення зони середземноморського клімату, багата субтропічна рослинність, незамерзаюче море створюють можливість широкого використання цих районів для курортного лікування. Значний приплив сонячного тепла, обумовлений високим полуденним стоянням сонця і великою кількістю годин сонячного сяйва (до 2400 годин на рік), тривалий період сильної біологічної активності сонячних променів (6-6,5 місяця) дозволяють проводити геліотерапію. Антициклональні форми циркуляції переважають над циклональними (230 і 135 днів).

Завдяки географічному положенню зона субтропіків відчуває вплив циркуляційних процесів помірних і тропічних широт. Найсприятливішим періодом року для лікування і відпочинку в даній зоні є осінь, так як і в районах із середземноморським типом клімату.

Пустелі - зони з вкрай засушливим кліматом, характеризуються великою кількістю сонячного тепла (2800-3000 годин сонячного сяйва на рік), що визначає їх особливу роль для курортного лікування хворих на нирки. Річна кількість опадів - 75-150 мм.

Таким чином, усе погодно-кліматичне розмаїття за силою впливу на рекреаційні та туристичні процеси поділяється на кілька класів комфортності, які позначаються на розвитку масового туризму і регулюють його інтенсивність: комфортний, сезонно комфортний, субкомфортний і дискомфортний. 

Комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси створюють зони суб'єктивно приємних тепловідчуттів без ознак переохолодження чи перегріву. У межах таких зон виникають сприятливі умови для організації масових видів рекреаційно-туристичної діяльності, в першу чергу, пляжно-купального відпочинку.

Комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси у Європейському туристському регіоні формуються в межах субтропічного кліматичного поясу, у приатлантичній частині цього поясу середземноморський клімат, сприятливий для розвитку міжнародної рекреації. 

У межах Азійсько-Тихоокеанського туристського регіону комфортні та сезонно комфортні для відпочинку умови формуються в межах субтропічного та субекваторіального поясів. 

На території Американського туристського регіону комфортні і сезонно комфортні погодно-кліматичні комплекси приурочені до субтропічного кліматичного поясу, до субекваторіального та тропічного поясів.

У Близькосхідному туристському регіоні комфортні і сезонно комфортні комплекси лежать в межах субтропічного і тропічного поясів.

В Африканському туристському регіоні ареали з комфортними і сезонно комфортними умовами для відпочинку сформувалися на середземноморському узбережжі, де переважає субтропічний і тропічний клімат.

Клас субкомфортних погодно-кліматичних комплексів формує добрі та задовільні передумови для організації традиційних видів літнього і зимового відпочинку. Субкомфортні умови викликають певне напруження у терморегуляторних функціях організму, пов'язане з незначним перегрівом чи переохолодженням. Це є наслідком впливу відносно сприятливих погодно-кліматичних характеристик: слабка циклонічна діяльність, добові коливання температури у межах 5-6°С, швидкість вітру, що коливається в межах 4-6 м/с, температура повітря вища +27°С під час літнього відпочинку, нижча -10°С або з переходом через 0°С під час зимового відпочинку, підвищена вологість повітря тощо.

Головними територіями, де сформувалися субкомфортні умови, є більшість регіонів із помірним і тропічним кліматом, особливо у внутрішньоконтинентальних районах.

Дискомфортний погодно-кліматичний комплекс створює передумови для появи метеотропних реакцій та метеопатії і формує зону суб'єктивно негативних теплових відчуттів, які проявляються у значному переохолодженні чи перегріванні. Це викликано несприятливими погодно-кліматичними характеристиками: дуже спекотна та волога, а також морозна погода, сильний вітер (більше 9 м/с), часті опади, тумани, грози, хуртовини та інші небезпечні метеорологічні явища, різка зміна погодних умов протягом доби тощо. Дискомфортні умови різко обмежують можливості для організації традиційних видів відпочинку, але залишають можливості для розвитку альтернативного та екстремального туризму.

На значній частині територій, що лежать у межах екваторіального поясу, практично в усіх полярних і субполярних широтах формуються погодно-кліматичні умови, що належать до класу дискомфортних.

Водні та бальнеологічні рекреаційні ресурси

Гідрографічні об'єкти у поєднанні із комфортними погодно-кліматичними умовами перетворилися у визначальний чинник розвитку рекреаційно-туристичних процесів, у тому числі і формування міжнародних рекреаційних потоків. Океани та моря, озера, великі та малі річки, водосховища стали основними об’єктами для багатьох територіальних рекреаційних систем, що розташовані в комфортних та субкомфортних погодно-кліматичних районах.

Головною складовою частиною водних рекреаційних ресурсів нині стали морські й океанічні узбережжя з м'яким кліматом і зручними пляжами, що перетворило їх на рекреаційно-туристичні мегаструктури планетарного масштабу, у межах яких концентрується до 80 % загального обсягу рекреаційних потоків світу. 

До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Атлантичному океані - Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Африки, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів, півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст та міських агломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; в Тихому океані - Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст та міських агломерацій узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані - острів Шрі-Ланка, район прибережних міських агломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. В цих районах поширення набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне полювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на яхтах, катамаранах.

В останні роки одним з найбільш динамічних напрямів рекреації є ринок річкових і морських круїзів. Зростання ринку морських круїзів розпочалося з середини 1970-х років У світі виділяють такі основні круїзні території: Аляскинсько-Канадська, Схід Північноамериканського узбережжя, Мексиканська Рів’єра, Карибська, Гавайська, Південно-Тихоокеанська, Південно-Американська, Антарктична, Скандинавія, Середземноморська, Західно-Африканська, Африкано-Індійська, Далекосхідна. Найпопуляннішими серед туристів територіями є Карибська, Середземноморська, Скандинавія (Балтія та норвезькі фіорди). Швидкими темпами зростає попит на круїзи далекосхідною територією.

Річкові круїзи стають популярним видом подорожей. Найбільш широке поширення одержали річкові круїзи в Західній Європі, в основному по річках Рейну, Дунаю, Сені, Ельбі, Роні, Мозель.

Річкові круїзи включають до програми знайомство туристів з провінційним життям багатьох країн. Річкові круїзи організовуються не лише в Європі, але і в інших частинах світу: В Африці - по Нілу, в Північній Америці - по Міссісіпі, в Південній Америці - по Амазонці, в Азії - по річках Янцзи, Меконг, Амур. Морські і річкові круїзи вдосконалюють туристичну інфраструктуру в морських і річкових басейнах, дають поштовх розвиткові старих невеликих портів, сприяють формуванню нових туристичних маршрутів.

Річки стають стрижнями опорного рекреаційно-туристичного каркасу цілих країн і окремих регіонів. Яскравими прикладами є Бразилія, де Амазонка стала магістральною віссю туристичного освоєння глибинних районів країни. Міссісіпі та її басейн - один із головних внутрішніх туристично-рекреаційних районів США.

Віндсерфінг активно розвивається у таких країнах Європейського туристського регіону: Греція, Іспанія, Італія, Португалія, Кіпр, Хорватія, Чорногорія; в Азійсько-Тихоокеанському регіоні: В’єтнам, Мальдіви, Філіппіни, Фіджи, Французька Полінезія, Нова Зеландія; в Американському регіоні: Аруба, Барбадос, Венесуела, США; в Африканському регіоні: Кенія, Маврикій, Туніс, ЮАР, Кабо Верде; в Близькосхідному регіоні віндсерфінг розвивається у Єгипті.

Серед центрів розвитку занурення з аквалангом – дайвінгу, в світі виділяються країни Карибського басейну, країни басейну Червоного моря, панічно-східне узбережжя Австралії, країни південно-східної Азії, країни Середземномор’я. Треба зазначити, що дайвінг досить небезпечний вид відпочинку, оскільки найпопулярніші місця розповсюдження дайвінгу співпадають з місцями розповсюдження акул, що виступає лімітуючим фактором для данного виду рекреаційної діяльності.

Попит на рекреаційно-туристичні послуги в Європі та Америці привів до освоєння і менш комфортних узбереж прохолодних морів, які, значною мірою, задовольняють потреби місцевого населення і дозволяють знімати пікові навантаження з південних регіонів у літній період. Яскравим прикладом такого освоєння є узбережжя Балтійського і Північного морів.

Озера приваблюють туристів і як місця пляжно-купального відпочинку з елементами водного туризму, і як об'єкти споглядання. Прикладом першого напрямку використання приозерних природних комплексів є Балатон (Угорщина), Озерний округ (Велика Британія), Мазурський приозерний край (Польща), Шацькі озера (Україна), другого - Байкал (Росія), Тітікака (кордон Перу та Болівії), Іскандеркуль (Таджикистан).

Гідрогеологічні або бальнеологічні рекреаційні ресурси широко використовуються в рекреаційній діяльності. Мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, бішофіт є природною основою для розвитку оздоровчо-лікувального туризму, який поширений у північноамериканських країнах, в Австралії, Ізраїлі, у більшості європейських країнах, у тому числі і в Україні.

Використання бальнеологічних ресурсів передбачає наявність певних традицій, культури їх медико-рекреаційного споживання, достатнього рівня розвитку медицини і медичних технологій. Відсутність цих соціальних складників загальної культури відпочинку та медичного обслуговування обумовлює низький рівень використання бальнеологічних ресурсів на африканському континенті, у багатьох азійських державах, незважаючи на те, що надра даних регіонів містять значні запаси відповідної сировини. Світовими лідерами за запасами бальнеологічних рекреаційних ресурсів є Росія, Чехія, Угорщина, Німеччина, Нова Зеландія, США.

Бальнеологічні ресурси мають значний влпив на формування міжнародних рекреаційних потоків та розвиток міжнародної рекреації.