6.Водолікування і його основні види.

ВОДОЛІКУВАННЯ (гідротерапія) — вживання води в лікувальній і профілактичній меті. При водолікуванні разом з температурним чинником важливе значення має і механічний чинник — тиск води, її рух.

Процедури з холодною водою (нижче 20° З) надають загальнотонізуючу дію, стимулюють функцію нервової і серцево-судинної систем, підвищують обмін речовин.

Процедури з теплою водою (37—39° З) показані при 'хронічних запальних захворюваннях, особливо опорно-рухового апарату, порушенні деяких видів обміну речовин (водно-сольового, жирового).

Процедури з гарячою водою (вище 40° З) володіють потогінною дією, а також підвищують обмін речовин в організмі.

Протипоказаннями до водолікування є різко виражений атеросклероз, гіпертонічна хвороба III стадії, новоутворення, туберкульоз в активній фазі, схильність до' кровотеч, захворювання крові і кровотворних органів, інфекційні захворювання.

Дозування водолікувальних процедур має бути строго, індивідуальною з обліком не лише характеру подразника, але і реактивності хворого. При слабкій і швидко проходящей реакції процедури можна призначати щодня, при сильнішою — через день. Водолікування зазвичай призначають у вигляді курсу від 12—15 до 20—30 процедур. У водолікувальні процедури входять ванни (див.), душ (див.), кишкові промивання, купання, обливання, обмивання, обтирання, укутування.

Кишкове промивання є водолікувальною процедурою, за допомогою якої з кишечника видаляють ті, що затрималися в нім кал, бактерії, токсини, слиз. З успіхом застосовується в санаторно-курортній практиці.

Купання є одним з видів гартування. Енергійною гартуючою дією володіють купання у відкритих водоймищах, оскільки при них термічне роздратування водою поєднується з дією повітря, сонячної радіації і рухів. Тривалість купання залежить від температури повітря і води. Починають з 4—5 мін, поступово доводять час до 15—20 мин. Не рекомендується купатися раніше ніж за годину після їди.

7.Рекреаційна мережа курортів.

8.Оцінка рельєфу для лікувально-оздоровчого відпочинку.

9.Зародження і розвиток курортів.

Лікувальні властивості багатьох природних факторів відомі з найдавніших часів; примітивні споруди для водолікування в місцях виходу мінеральних вод були свого роду прототипами бальнеологічних курортів. Чутки про лікувальні властивості деяких вод поширювались далеко за межі відповідних місцевостей, приваблюючи багато хворих. "Чудодійні" джерела та інші лікувальні фактори ставали основою лікувальних таємниць храмів, нерідко були предметом релігійного культу. В писаннях знайшли відображення факти використання, наприклад, термальних мінеральних вод служниками культів для здійснення обрядів і разом з тим для демонстрації "лікування" страждальців. Так, у найдревнішій пам'ятці індійської літератури "Рігведі" містяться відомості про "священні купелі" при храмах, в яких купалися хворі люди. В працях древньокитайських вчених сповіщається про джерела лікувальних вод. В Старому і Новому заповітах згадуються Сілоамська купель, священне озеро Бетесда під Єрусалимом, в яких купали хворих. У творах Гомера, Арістотеля говориться про використання мінеральних вод з лікувальними властивостями у Древній Греції; Плутарх мовить, що, наприклад, гарячі джерела на о. Евбея приваблювали хворих з найвіддаленіших районів; з'явився звичай будувати в таких лікувальних місцевостях житло для наймання прибульцями. До числа найдревніших (бронзовий вік) матеріальних відомостей лікування мінеральними водами відносяться залишки капітальних споруд на джерелах вуглекислих вод на місці сучасного Швейцарського курорту Санкт-Моріц. У Греції виявлені залишки древніх водолікувальниць. Історія дає багаточисельні відомості використання римлянами споруд, які існували до них на завойованих ними територіях, їх мінеральні води використовувались з лікувальною метою. Руїни подібних споруд періоду римського володарювання збереглися в районі сучасних курортів Беіле-Еркулане і Синджорз-Беі в Румунії, Будапешті і на побережжі оз.Балатон в Угорщині, на території курортів Вараждінське-Топліце і Добрна в Югославії, Хісаря в Болгарії, Бадена в Швейцарії, Бадена в Австрії, Вісбадена в Німеччині, Екс-ле-Бена у Франції, Бата у Великобританії і т.д. Одним з завдань органів охорони здоров'я є раціональне і ефективне використання основних фондів охорони здоров'я і всього великого потенціалу медичної науки. У вирішенні цього завдання важливу роль відіграє можливість курортного лікування, широке застосування фізичних факторів, які використовуються для профілактики, лікування і медичної реабілітації різних категорій хворих. Все це визначає велику актуальність подальшого розвитку санаторно-курортної допомоги. Природні фізичні фактори дуже впливають на функціональні системи і компенсаторні процеси в організмі людини і повинні широко використовуватись в санаторно-курортних і лікувально-профілактичних закладах (одночасно з медикаментозною терапією або самостійно). Сьогодні вони широко застосовуються при гострих і хронічних захворюваннях, після хірургічних втручань, травм, що нерідко супроводжуються важкими функціональними порушеннями, які не піддаються терапії ліками. Природні і штучні фізичні фактори найчастіше використовуються у відновлюваній терапії захворювань серцево-судинної, центральної і периферійної нервової систем, опорно-рухового апарату, органів травлення та інших систем. Доведено, що методи фізичної терапії значно підвищують ефективність лікування, суттєво скорочують терміни тимчасової непрацездатності, прискорюють повернення хворих до праці. Помічено, що фізичні фактори не тільки не викликають алергічних проявів, але, як правило, самі мають протиалергійну дію. Якщо в санаторно-курортних закладах і використовуються фармакологічні засоби (електрофорез, аерозолі), то дозування цих препаратів в десятки разів менше, ніж при прийманні їх всередину. В комплексі попереджувальних заходів велика роль відводиться профілактиці фізичними факторами (фізіопрофілактиці). її використовують як складову загальних лікувально-профілактичних заходів для попередження розвитку захворювань (первинна профілактика) або зниження кількості загострень і рецидивів при хронічних хворобах (вторинна профілактика). Метою фізіопрофілактики в першу чергу є підвищення опірності організму до інфекцій (особливо вірусних), загартовування, підвищення витривалості і працездатності, попередження професійних захворювань.