2.2. Пам’ятки історії та культури України

Пам’ятки історії та культури України складають вагому частку в культурній і природній спадщині світу, що зумовлює відповідальність українського народу та держави за збереження свого історико-культурного надбання і передачу його наступним поколінням.

У сучасній гуманітаристиці пам’яткознавство розглядається як специфічна

наукова дисципліна, особливий інституціональний механізм опанування історико-культурної спадщини, який має інструментарій і засоби введення пам’яткового джерела в сучасний культурний контекст. Саме визначення пам’ятки передбачає міждисциплінарну інтеграцію, оскільки це поняття містить сукупність різних історико-культурних компонентів, які відтворюють історичні події та відбивають естетичні смаки, що домінували в суспільстві на різних етапах його розвитку.

Отже, ця робота націлена на аналіз змістовного наповнення історико-культурних пам’яток України та виявлення специфічних ознак, значимих для сучасного українського суспільства. Адже саме розуміння пам’яток як соціокультурного феномену здатне створювати сприятливу суспільну атмосферу для збереження історико-культурної спадщини, визначати соціальну поведінку людей та бути ефективним засобом формування світогляду українського суспільства.

Термін «пам’ятки історії та культури» вперше в законодавчому документі був використаний у 1965 р. у зв’язку з прийняттям урядової постанови про створення Всеросійського товариства охорони пам’яток історії та культури й остаточно закріплений у Законі СРСР 1976 р. «Про охорону і використання пам’яток історії та культури» .

Виникнення самостійної науки про пам’ятки — пам’яткознавства — стало якісно новим рівнем розуміння місця і ролі пам’яток у суспільстві, глибшого усвідомлення їх властивостей і функцій.

Пам’ятками історії та культури є сукупність матеріальних об’єктів і пам’ятних місць, що складають умовно-безперервний ряд, який відображає всі аспекти історичного розвитку людського суспільства в системі біосфери .Пам’ятки розглядають як самостійний предмет наукового пізнання незалежно від часу їх функціонування, виду, відношення до будь-якої сфери наукової діяльності в працях В. Б. Базаржапова та А. Д. Арьянова , В. П. Боярського , А. М.Кулемзіна , Е. А. Шулепової .

Пам’ятки історії та культури — це об’єкти, що виникли в результаті історичних подій і явищ.

У середині 1980-х рр. позначено основні ознаки пам’яток історії та культури . Було остаточно визнане головне достоїнство пам’яток — їх автентичність, тобто факт фізичного існування як основного доказу реальності історичної дії, яка відбувалася в минулому. Перш за все, пам’ятки були представлені як одна з форм соціогенезу, що істотно впливає на мораль, соціальний стан та економіку суспільства. Нині загальновизнано: пам’ятки є першоджерелами автентичних (справжніх) знань, зберігачами історичної, естетичної та технологічної інформації, ефективним засобом формування світогляду людей. Якість предмета визначається через його ознаки і властивості. При розгляді якостей пам’яток історії та культури ознаками є розпізнавальні зовнішні прикмети, за якими можна впізнати або відрізнити пам’ятку серед інших об’єктів, близьких за зовнішніми ознаками.

Характеризуючи ознаки досліджуваних об’єктів, слід відзначити їх матеріальність. Пам’ятки історії та культури — це матеріальні предмети (будинки, храми, стародавні кургани, бойові машини, скульптури), які мають матеріальні характеристики — розміри, вагу, твердість, матеріал, колір та ін.

Оскільки йдеться про об’єкти, що виникли в результаті історичних подій і явищ, то іншою ознакою є їх антропогенність. Суспільство перетворює або впливає на зміну природного середовища свого проживання не тільки в процесі виробничої, а й будь-якої іншої діяльності: військової, політичної, духовної, культурної. У результаті цього виникають об’єкти, які згодом стають для суспільства пам’ятками військової або політичної історії, архітектури чи мистецтва, науки або техніки. Усі пам’ятки історії і культури — це результат діяльності людей, тобто вони антропогенні за своєю природою.

Сукупність об’єктів історико-культурної спадщини людства, які відображають усі аспекти історичного розвитку суспільства в системі біосфери, наука поділяє на дві великі групи за основною характеристикою — рухомі та нерухомі .Рухомі пам’ятки — це об’єкти, дослідження й охорона яких покладена на музеї як соціо-культурні інститути зі збереження суспільної спадщини. Під нерухомістю розуміється єдність об’єктів з навколишнім середовищем. Це головна ознака пам’яток історії та культури, яка відрізняє їх від предметів музейного фонду. Нерухомість пам’яток історії та культури — це доцільна, виправдана практикою їх використання умова збереження пам’яток, що рекомендує не відривати їх від свого природного середовища, місця свого виникнення, де вони були «учасниками» або «свідками» подій.

Властивостями предметів є їх якості, що проявляються у взаємодії з іншими об’єктами. При розгляді об’єктів історико-культурної спадщини такими є суспільство, люди, які взаємодіють з пам’ятками. Пам’ятки історії і культури мають властивість зберігати та передавати інформацію. Будучи результатом діяльності людини, вони зберігають інформацію про те, результатом чого є вони самі. Інформація, що міститься в пам’ятках, може бути історичною, естетичною та технологічною.

Під історичною інформацією в широкому її значенні розуміється будь-яка інформація пам’яток, тому що всі пам’ятки відображають будь-який аспект історії людства. У вузькому сенсі — це свідчення про важливі історичні події або явища в житті народу, життя і діяльність видатних людей. Під естетичною інформацією розуміють свідчення, зафіксовані у творах художньої культури, які характеризують естетичні погляди й рівень майстерності мистецтва певної епохи, що передаються в художньому образі. Естетичні смаки суспільства втілює художник, зазвичай, у спеціально створених художніх творах або в предметах утилітарного призначення, доповнених художніми елементами (декор, орнамент, візерунок). Серед нерухомих пам’яток історії та культури до перших належать пам’ятки монументально-образотворчого мистецтва, до других — деякі пам’ятки архітектури.

Технологічна інформація — природна чи наукова інформація, яка свідчить про взаємодію людини та природи, опанування людиною її законів, розвиток різних технологічних процесів, прийомів, засобів праці і матеріалів, використовуваних у праці.

Таким чином, однією з основних властивостей пам’яток історії та культури є здатність зберігати і передавати автентичну (справжню) історико-культурну інформацію про минулі події та явища, в результаті яких і виникли пам’ятки.

Специфічні властивості пам’яток виявляються в процесі візуального ознайомлення з їх ознаками. По-перше, це властивість історичної причетності. Саме пам’ятка, її оригінальна поверхня, здатні засвідчити факт історичної події, закарбувати її «сліди», відбити естетичні смаки, що домінували в суспільстві на різних етапах його розвитку.

Пам’ятки історії та культури є матеріальними предметами, через це мають властивість впливати на органи чуття і викликати в людини відчуття. Отже, поряд з іншими матеріальними об’єктами, пам’ятки мають властивості сенсорного впливу, властивості справляти враження. Візуальний огляд пам’ятки, її сприйняття в людській свідомості перетворюються на візуальне пізнання, що супроводжується індивідуальною оцінкою. Отже, незалежно від зовнішнього вигляду, рівня збереженості, пам’ятки здатні викликати емоційно-естетичні переживання .

Візуальне пізнання супроводжується також абстрактним осмисленням історичної інформації, отже, огляд пам’яток та їх сприйняття здатні також розвивати абстрактне мислення, зіставляти побачене з наявними знаннями, розвивати розуміння минулого і проводити аналогії із сучасністю.

Однією з найважливіших властивостей пам’яток є здатність своїми формами та закладеною в них інформацією впливати на світогляд людини, змінюючи тим самим її поведінку. Отже, пам’ятки виховують почуття прекрасного, патріотизму та ін.Наявність цих унікальних властивостей, які здатні визначати соціальну поведінку людей і формувати світогляд суспільства, дозволяють говорити про об’єкти історико-культурної спадщини як про соціо-культурний феномен.

Оскільки пам’ятки — це витвір минулого, який існує в сучасному світі, то вони взаємодіють із суспільством, у результаті чого визначаються соціальні функції історико-культурних об’єктів. Культура України. Випуск 33. 2011

Під соціальними функціями пам’яток розуміють їх роль і значення в суспільстві при цілеспрямованому їх використанні та без такого. Суспільство саме визначає цілі функціонального використання пам’яток. При цьому ідеологічні й ціннісні чинники суспільства можуть постійно змінюватися. Водночас змінюватимуться й соціальні функції пам’яток.

Роль пам’яток та їх здатність впливати на суспільне життя сприймаються як факт у процесі їх використання. В Україні вже в процесі проведення заходів, спрямованих на збереження і вивчення пам’яток, простежується турбота про них як про матеріал, корисний для розвитку наукового пізнання та засобу формування світогляду українського суспільства .

Саме унікальні властивості пам’яток визначають їх соціальні функції. Гносеологічна (пізнавальна) функція виявляється у використанні пам’яток історії та культури з метою отримання нової інформації про минулі події та явища. Вивчення пам’яток не є самоціллю, а сприяє глибшому проникненню в сутність історичних і культурних явищ.

Пам’ятки здатні виконувати гносеологічну функцію в результаті того, що вони мають властивість зберігати та передавати інформацію. Нині пам’ятки використовують як джерело інформації багато наук, особливо громадських [16].

Як одну з різновидів гносеологічної функції слід виділити освітню, тобто використання пам’яток історії та культури з метою навчання. Безпосереднє, чуттєве сприйняття пам’яток у процесі вивчення історії має значний ефект. Спілкування з пам’яткою в процесі навчання легко знімає одвічну проблему дефіциту предметності та наочності під час вивчення гуманітарних дисциплін.

Під виховною функцією розуміється використання суспільством можливості пам’яток історії та культури впливати на формування поглядів, світогляду людини, які зрештою визначають його соціальну поведінку. Цю роль пам’ятки здатні виконувати в результаті того, що вони є джерелом інформації. У результаті в процесі чуттєвого сприйняття пам’яток і пізнання їх зв’язку з історичними подіями здійснюється вплив на соціальну свідомість людей.

Історико-культурні пам’ятки використовуються з метою ідеологічного, морального, естетичного, культурно-екологічного виховання. При цьому загальновизнано, що найпоширеніше використання — з метою ідеологічного виховання. Реалізація виховної функції здатна сприяти процесам самоідентифікації, самоповаги та консолідації нації, що є надзвичайно важливими питаннями для сучасної України. Тому питання про доцільність збереження пам’яток та їх використання є основним, визначальним у ставленні держави і суспільства до всієї пам’яткоохоронної діяльності, оскільки вони пов’язані з можливостями реалізації національних інтересів. Виховна є найзначущішою функцією пам’яток історії та культури, результат реалізації якої — світогляд суспільства.

Завдяки пам’яткам здійснюються певні зв’язки в суспільстві, що є проявом їх комунікативної функції. Вони здійснюються не за допомогою передачі змісту інформації, а через сприйняття зовнішньої форми пам’ятки як знака, що символізує певні поняття, ідеї. Багато людських витворів, переживши свій час і культуру, що їх створила, продовжують жити другим своїм життям, наповнюючись у нових умовах новим змістом, уособлюючи нові ідеї, явища і таким чином здійснюючи зв’язок поколінь у часі та висловлюючи погляди сучасників на минуле .

Серед історико-культурної спадщини України існують об’єкти, що давно стали символами. Це — Софія Київська та Києво-Печерська Лавра, острів Хортиця, гетьманська столиця Батурин, Аджимушкайські каменярні та багато інших. Такі пам’ятки виконують комунікативну функцію тому, що вони мають ту зовні виражену форму, яку суспільство ототожнює з певними подіями, явищами, поняттями, ідеями.

Історико-культурні пам’ятки, як було встановлено, — матеріальні об’єкти, які є частиною суспільного середовища, тому виконують ще й утилітарну функцію. Використання пам’яток у господарських цілях, якщо це не шкодить їх збереженню, передбачене законодавством України .

При цьому проблема утилітарного використання пам’яток містить два аспекти. По-перше, сучасне пристосування об’єктів історико-культурної спадщини до нових функцій передбачає їхнє фізичне збереження. По-друге, утилітарне пристосування має забезпечити можливість пам’яток використовуватися як об’єкти історико-культурного значення.