Вступ
Актуальність теми. У концепції державної регіональної політики України визначено, що важливим напрямом прискорення соціально-економічного розвитку країни є підвищення ефективності функціонування господарського комплексу кожної адміністративно-територіальної одиниці на основі раціонального використання її природно-ресурсного, екологічного, виробничого та іншого потенціалу. Більшість регіонів України, володіючи значним туристичним потенціалом, мають суттєві передумови для забезпечення свого соціально-економічного розвитку за рахунок активізації сфери туристичного бізнесу. В Законі України від 18.11.2003 р. № 1282-IV "Про внесення змін до Закону України "Про туризм" відзначено, що туризм є одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів.
Розуміння важливості і значущості тієї ролі, яку грає туризм для економіки в цілому, спонукало до побудови розгалуженої і всеосяжної системи державного регулювання туризму, що охоплює всі сфери, прямо або що побічно зачіпають туристичну діяльність.
Спостерігається тенденція покращення використання туристично-рекреаційних ресурсів. У той же час розвиток індустрії туризму в регіонах України гальмується недосконалістю нормативно-правової бази, а також методичної, організаційної, юридичної та інформаційної підтримки субєктів підприємництва в сфері туризму та курортів; недостатньою ефективністю механізмів державного регулювання та управління туристичними підприємствами у сфері туризму і курортів; незначними обсягами інвестицій, які вкладаються у розвиток матеріально-технічної бази туризму; недосконалістю туристичної інфраструктури; неефективністю використання рекреаційних ресурсів. Це обумовлено тим, що не дивлячись на значну теоретико-методологічну базу досліджень проблем використання туристично-рекреаційних ресурсів вітчизняними і зарубіжними вченими, питання державного регулювання індустрії туризму досліджено недостатньо.
Проблеми й особливості розвитку туризму знайшли своє відображення в наукових дослідженнях: передумови виникнення, принципи функціонування підприємств рекреаційно-туристичного комплексу, класифікація їх форм і видів, організація діяльності в ринкових умовах, методологія розробки і реалізації державної та регіональної туристичної політики, особливості обліку й аналізу результатів роботи, планування фінансово-господарської діяльності, світовий досвід організації туризму висвітлені в наукових працях таких вітчизняних і зарубіжних учених, як: В. Азар, М. Борущок, Л. Гринів, П. Грудзь, Б. Данилишин, В. Дмитренко, В. Євдокименко, І. Зорін, Д. Карамишев, В. Кифяк, В. Козирєв, В. Кравців, О. Любіцева, М. Мальська, В. Мацола, А. Мельник, О. Мілашевська, О. Мордвінов, В. Федорченко, С. Харічков, В. Цибух, А. Чечель, О. Шаптала та інші.
Тому удосконалення механізмів державного регулювання та організаційної структури управління індустрії туризму у регіонах України є дуже актуальним і своєчасним. Необхідність пошуку раціональних шляхів щодо підвищення ефективності механізмів державного регулювання індустрії туризму у регіонах України обумовлює актуальність теми дисертаційної роботи.
Мета і задачі дослідження. Метою дипломної роботи є розробка теоретичних, методичних і практичних положень щодо державного регулювання і підтримки розвитку індустрії туризму і обґрунтування практичних заходів щодо її реалізації.
Для досягнення поставленої мети вирішено такі основні задачі:
узагальнено теоретичні підходи щодо змісту поняття "державне регулювання індустрії туризму";
виявлено специфічний інструментарій впливу в механізмі державного регулювання індустрії туризму, та визначено основні засоби їх реалізації;
проведено порівняльний аналіз повноважень органів, які здійснюють державне регулювання туризму в розвинених країнах, та розроблено пропозиції щодо застосування досвіду регулювання індустрії туризму в Україні;
запропоновано методологічні підходи до формування державної туристичної політики на основі стратегічного планування розвитку індустрії туризму;
запропоновано перспективні напрями діяльності органів місцевого самоврядування з субєктами підприємництва, що здійснюють туристичну діяльність; 6
обґрунтовано доцільність впровадження екологічного моніторингу в системі державного регулювання індустрії туризму дозволяє упорядкувати туристичну експлуатацію природних ресурсів.
Обєктом дослідження є процес державного регулювання індустрії туризму на регіональному рівні.
Предметом дослідження є регламентуючий та організаційний механізми підвищення ефективності державного регулювання індустрії туризму на регіональному рівні.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених задач у роботі використано такі методи: узагальнення (при вивченні та узагальненні нормативно-правової бази, яка регулює функціонування сфери туризму в Україні); системного аналізу (при проведенні аналізу формування структурних підрозділів з питань туризму і курортів в областях України); аналітичний і структурно-логічний (при розробці пропозицій щодо удосконалення організаційної структури управління індустрією туризму на регіональному рівні); порівняння (при проведенні порівняльного аналізу задач у сфері туризму центрального і місцевих органів виконавчої влади та задач структурного підрозділу з питань туризму облдержадміністрацій).
Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти України, статистичні матеріали, звітна документація управлінь та відділів обласних державних адміністрацій і туристичних підприємств України, наукові публікації вітчизняних і зарубіжних вчених.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:
вперше:
в економічному механізмі державного регулювання індустрії туризму з метою недопущення негативного впливу на природні ресурси, виявлення ознак порушення природно-екологічного балансу запропоновано включити систему екологічного моніторингу;
удосконалено:
інструментарій державного регулювання в різних аспектах розвитку туризму, виділенням правової, економічної, організаційної, соціальної, науково-освітньої, культурної, екологічної сфери регулювання;
методологічні підходи до формування державної туристичної політики на основі стратегічного планування розвитку індустрії туризму шляхом визначення мети держави та суспільства на основі проведення ретроспективного аналізу досвіду розвитку туризму, аналізу та прогнозу туристичного потенціалу та факторів зовнішнього середовища, обґрунтування мети та принципів державної туристичної політики, формування системи цільових показників та критеріїв оцінки їх ефективності, обґрунтування пріоритетних напрямів державної туристичної політики, визначення сприятливих умов для її розвитку, оцінки ресурсних можливостей країни (регіону), розробки та реалізація цільових програм, планів та заходів, контроль та моніторинг стану;
набуло подальшого розвитку:
визначення дефініції "державне регулювання індустрії туризму", як діяльність органів державної влади, цілі якої визначаються концептуальними уявленнями про місце і роль туристичного комплексу в економіці країни і полягають у визначенні пріоритетних напрямів розвитку туризму, розробці і ініціації концепцій і програм, їх правовому, фінансовому, кадровому і інформаційному забезпеченні;
узагальнення зарубіжного досвіду державного регулювання розвитку індустрії туризму в економічно розвинених країнах і перенесення його з подальшим використанням в Україні.
Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи - 104 сторінок, сторінки, 4 таблиці - 2 сторінки, список використаних джерел з 131 найменувань.
державне регулювання туризм регіон