9.Особливості формування західноукраїнських земель.

Поряд із Середньою Наддніпрянщиною західноукраїнські землі є територією творення однієї з перших українських держав – Галицько-Волинського князівства, існування Західноукраїнської Народної Республіки у Львові 1918 р. та Карпатської України в Хусті 1938 р.

Західною Україною прийнято називати ті українські етнічні землі, які в результаті проведення державного кордону в 1920 р. опинилися за межами радянської України - в Польщі, Чехо-Словаччині та Румунії. Більша частина цих земель була приєднана до України в період Другої світової війни однак прикордонні історико-географічні землі залишилися в складі сусідніх з Україною держав. З давніх часів західноукраїнські землі були заселені племенами дулібів, волинян, бужан і білих хорватів. У княжі часи тут виникли Галицька (столиця - Галич) і Волинська (Володимир) землі-князівства, які з кінця XII до середини XIV ст. існували як об'єднана Галицько-Волинська держава. До найдавніших міст території належать Буськ, Белз, Теребовля, Перемишль, Луцьк, Шумськ, Кременець, Дубровиця, Берестя (Брест), а також збудовані за правління Данила Галицького нові столиці держави Холм і Львів. Після втрати незалежності Галичина потрапила до Польщі, а Волинь - до Литви. Якийсь час вони зберігали автономію (насамперед Волинь), однак згодом на їх землях були створені рядові воєводства Польсько-Литовської держави. З цього часу історія Галичини й Волині являла собою співіснування, взаємодію або ж протистояння українського і польського населення. З кінця XVIII ст. Галичина стала провінцією (т. зв. "коронним краєм") Австрійської імперії, де отримала самоврядність, а Волинь - губернією Російської імперії. В період між двома світовими війнами ці землі знову опинилися у складі Польщі. У межах сучасної України Галичина обіймає території Львівської, Івано-Франківської і більшої частини Тернопільської областей, а Волинь - Волинської, Рівненської і північної частини Тернопільської областей.