4.Історія формування території Української держави.

Поряд із адміністративно-територіальним поділом використовують поділ України на історичні землі. Їх також називають історико-географічними областями чи краями. Вони є складовими частинами української національної (етнічної) території. Для них характерні індивідуальні особливості історичного розвитку українського народу, розмаїття матеріальної та духовної культури, зумовлене впливом природного середовиша та взаємозв'язками з іншими народами. Історичні землі характеризуються різними розмірами. Вони не мають чітких меж, часто накладаються одна на іншу або входять одна в іншу. Ряд земель, що знаходилися на окраїні української етнічної території, в результаті державного розмежування потрапили до складу сусідніх з Україною держав. Кордони Української держави у XX ст. склалися таким чином, що в усіх сусідніх країнах, крім Угорщини, залишились досить великі за площею території, заселені українцями, тоді як до складу України увійшли незначні етнічні території окремих сусідніх народів.

Етнічна територія українського народу сягнула наприкінці XIX - на початку XX ст. максимальних розмірів - приблизно 750 тис. кв.км. За історичними особливостями розвитку в ній виділяють чотири великі регіони - Центральну Україну (або Середню Наддніпрянщину), Західну Україну, Південну (або Степову) Україну і Східну Україну.