Формальності безпеки

Із зростанням туристського потоку у світі, вдосконаленням транспорт­них перевезень, розширенням географії турпоїздок питання особистої безпеки туристів набувають особливого значення. Однак безпека міжна­родного туризму — це гарантія не лише особистої безпеки, а й збереже­ності майна туристів, поваги до їхніх прав і свободи, надійності туристич­них об'єктів і сприятливого навколишнього середовища, особливо в районах визначних туристичних пам'яток. Безпека міжнародного туризму повин­на забезпечуватися з моменту перетину кордону при використанні транс­порту, розміщенні в готелі, відвідуванні рекреаційних і туристичних об'єктів та ін.

Міжнародний досвід розробки заходів безпеки і захисту туристів вивчає й узагальнює UNWTO.

Безпеку і захист туристів у міжнародних подорожах декларують різні міжнародні документи, зокрема такі:

• Хартія туризму і Кодекс туриста, прийняті Генеральною асамблеєю UNWTO (Софія, 1986 p.);

• документи Гаазької міжпарламентської конференції (Нідерланди, 1989 p.);

— документи 9-ї Генеральної асамблеї UNWTO (Буенос-Айрес, 1991 p.);

— Глобальний етичний кодекс туриста, прийнятий Генеральною асам­блеєю UNWTO в Сантьяго (Чилі, 1999 p.).

У 1994 р. при Виконавчій раді UNWTO створений Комітет з якості туристського обслуговування, який відповідає за питання безпеки подо­рожей. Того ж року було обстежено 73 країни світу з питань безпеки і за­хисту мандрівників, туристів, туристичних об'єктів.

У 1995 р. з ініціативи UNWTO відбулася 1-ша Міжнародна конферен­ція з безпеки туризму і зменшення ризиків у подорожах.

У декларації Гаазької міжпарламентської конференції 1989 р. заявлено: "Безпека і захист туристів і повага до їхнього достоїнства є основними умовами розвитку туризму, тому всім державам, які співпрацюють у ме­жах UNWTO, необхідно:

а) щоб заходи для спрощення туристичних подорожей, поїздок і перебувань супроводжувалися заходами для гарантування безпеки і захисту туристів і туристичних об'єктів та достоїнства туристів;

б) щоб з цією метою була сформована ефективна політика, спрямована на гарантування безпеки і захист туристів і туристичних об'єктів, а також поваги до достоїнства туристів;

в) точно визначати туристичні товари, об'єкти й устаткування, які через те, що використовуються туристами, вимагають особливої уваги;

г) готувати відповідну документацію й інформацію і забезпечувати доступ до неї у разі загрози туристичним об'єктам і (чи) туристичним визначним пам'яткам;

ґ) дотримуватись, відповідно до процедур, специфічних для систем за­конодавства в кожній окремій країні, юридичних положень у сфері за­хисту туристів, включаючи, зокрема, право туристів домагатися ефектив­ного судового захисту в національних судах у разі дій, які завдають шкоди особисто їм чи їхньому майну, особливо за таких найбільш небез­печних актів, як тероризм".

У рекомендаціях Конференції особливу увагу приділено захисту туристів від терористичних актів. Оскільки тероризм становить реальну загрозу туризму і пересуванням туристів, до терористів необхідно ставитися як до будь-яких інших карних елементів, їх потрібно переслідувати і карати; тільки тоді жодна країна не стане для терористів безпечним притулком.

Держава, що приймає, і держава, з якої турист прибув, повинні вжи­вати всіх заходів, щоб:

• законодавство країн було спрямоване на боротьбу з насильством і зло­чинністю, а також на захист і збереження навколишнього середовища, особливо в районі визначних туристичних центрів;

• у кожній державі був створений спеціалізований центральний орган із гарантування безпеки туристів у разі епідемій і загрози терактів, а та­кож у разі вчинення серйозних і систематичних злочинів проти туристів і їхнього майна;

• забезпечити базове страхування туристів на випадок основних ризи­ків, з якими вони зіштовхуються (хвороба, крадіжка);

• розвивати тісну взаємодію державних органів з компетентними ор­ганами на всіх рівнях, а також з туристичними і готельними асоціаціями, агентствами, авіакомпаніями і будь-якими іншими органами, зацікавле­ними в безпеці туризму;

• інфраструктура місць туристичного призначення могла прийняти і розмістити потоки туристів, які виникають епізодично під час сезону, з урахуванням можливості здійснення заходів, спрямованих на охорону їхнього здоров'я в сфері суспільного харчування й обмеження негативних наслідків для навколишнього середовища;

• спростити й прискорити позасудові суперечки між туристами і турфірмами, для чого повинен бути створений відповідний орган, наприклад, служба захисту споживачів;

• надавати взаємну технічну допомогу, в разі необхідності, шляхом обміну досвідом у галузі безпеки і захисту туристів; на підставі міжна­родних угод сприяти обміну фахівцями з безпеки туристів.

Держава і приватний сектор повинні:

• підвищувати рівень поінформованості з питань безпеки і захисту туристів як працівників сфери туризму, так і громадськості;

• сприяти всіма необхідними способами підготовці представників різ­них професій, які прямо чи опосередковано відповідають за безпеку і захист туристів;

• у разі терористичних актів надавати в розпорядження інших держав усю необхідну інформацію про обставини, які виникли;

• надавати туристам, які зазнали зазіхань чи потрапили у скруту, право на одержання невідкладної медичної допомоги, можливості повідо­мити свою родину, використовуючи при цьому найбільш оперативні засо­би зв'язку, право без внесення будь-якої застави почати судову справу проти осіб, які вчинили зазіхання, й одержати з цією метою потрібну юридичну допомогу;

• вживати всіх необхідних заходів, щоб викрадену і згодом знайдену власність повернути в країну, з якої прибув турист.

В Естерунді (Швеція) 9—11 червня 1995 р. відбулася 1-ша Міжнародна конференція з безпеки туризму і зменшення ризиків у подорожах. У Кон­ференції взяли участь представники США, Канади, Франції, Великої Британії, ФРН, Австрії, Іспанії, Росії, Ізраїлю і ще 20 держав, а також представники Інтерполу, Європейського туристичного дослідницького центру, туристичної й авіаційної поліції, служби безпеки і міністерств внутрішніх справ кількох країн. На Конференції відзначалося, що безпе­ка туризму і зменшення ризиків у подорожах — це надзвичайно широкий спектр питань: тероризм, військові ускладнення і перевороти, піратство, криміногенні ситуації і злочинність, епідемії, хвороби, у тому числі ВІЛ-інфекція, нещасні випадки, поширення наркотиків, вандалізм та інші форми насильства, проституція. Обговорювалися питання своєчасного і постійного обміну інформацією між країнами, національними туристич­ними адміністраціями й іншими установами сфери туризму, координації їхніх дій і взаємодопомоги.

Відповідно до рекомендацій UNWTO, багато країн створили національ­ні програми гарантування безпеки і захисту туристів. У Мексиці 1996 р. ухвалено державну програму безпеки туризму, якою передбачені такі заходи: створення в аеропортах, морських терміналах й інших місцях перетину кордонів інформаційних пунктів для надання консультаційної й іншої допомоги іноземним туристам; створення під егідою Міністерства туризму інформаційно-довідкових матеріалів про Мексику, включаючи перелік небезпечних для відвідування туристами місць із криміногенною ситуацією; ухвалення законодавчих актів, які визначають покарання за обман туристів водіями таксі, працівниками готелів, ресторанів, магазинів й інших підприємств сфери обслуговування; створення "туристичної по­ліції" для надання термінової допомоги туристам із врученням номерів телефонів поліції кожному туристу при в'їзді в країну. У США була ство­рена Рада з посилення безпеки повітряних перевезень, яка розробила такі заходи: проведення силами поліції особливих перевірок працівників аеро­портів, які мають доступ у "зони безпеки" повітряних терміналів, із метою виявлення їх можливого негативного минулого; ретельне оформлення і ви­віряння списків пасажирів, які вилітають на міжнародних рейсах із за­значенням паспортних даних кожного пасажира, назви країни, яка видала паспорт, і телефонів будь-кого з родичів чи друзів на випадок надзвичайних подій; створення в аеропортах США єдиної комп'ютерної системи для виявлення й ідентифікації можливих терористів і встановлення новітньо­го обладнання для виявлення вибухових пристроїв.

За даними UNWTO, щорічно по всьому світі подорожує понад 800 млн туристів, очікується, що саме туризм стане найбільшою світовою індуст­рією. Незважаючи на те, що кількість країн, до яких вирушають туристи, з кожним роком зростає і більшість із них є безпечними для туризму, все ж деякі країни варто відвідувати з великою обережністю, а від відві­дування інших варто тимчасово утриматися. Звичайний тур Центральною Америкою, наприклад, включає тільки дві чи три країни, такі, як Коста-Рика, Гватемала і Панама. Інші виключаються через політичну нестабіль­ність чи нерозвиненість інфраструктури.

До безпечних для туризму умов належать: спокійна політична ситуація в країні, відсутність надзвичайних ситуацій і стихійних явищ, низька криміногенність чи її відсутність, чітка взаємодія державних органів і ту­ристичних організацій з охорони туристичних об'єктів, дружелюбність і відкритість громадян. За таких умов не повинні порушуватися права і свобода як самих туристів, так і жителів країни перебування.

Найпоширеніший туристичний центр може втратити свою привабливість через небезпечні для туризму умови: політичну нестабільність, природні катастрофи, епідемії, небезпечні для життя метеорологічні умови, неспри­ятливу екологію, криміногенну ситуацію, злочинність тощо.

Політична нестабільність (військові й етнічні конфлікти, терористич­ні акти, народні хвилювання, масові безладдя) становить серйозну загро­зу для особистої безпеки туристів. Наприклад, у період, коли плани ін­дійського уряду провести "Рік відвідування Індії" було зірвано насильством сектантів і боротьбою каст, країни Європи, а також Сполучені Штати та Японія оголосили Індію небезпечною зоною. Під час терактів в Єрусалимі й унаслідок конфліктів між Ізраїлем і палестинськими бойовиками у 2002 р. постраждали й туристи. Через це Єрусалим й деякі інші міста Святої Землі були виключені з туристичних маршрутів. Після терористичних актів проти іноземних туристів у Луксорі (Єгипет) 1997 р. багато держав оголосили Єгипет небезпечним для відвідування туристами. З таких же причин іноземним туристам, за висновками їхніх урядів, не рекомендуєть­ся відвідувати такі країни Африки, Азії та Океанії, як Афганістан, Па­лестина, Алжир, Ангола, Бурунді, Конго, Нігерія, Сомалі, Руанда, Судан, Гвінея-Бісау, Ліберія, Центральноафриканська Республіка, південь Філіппін, Соломонові острови, Фіджі й ін. Щорічно до переліку небезпеч­них для відвідування туристами включають близько 30 держав.

За надзвичайних ситуацій страхові поліси звичайно не передбачають відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю туристів. Тому у разі серйоз­ної загрози безпеці й неможливості продовжувати подорож туристичні організації зобов'язані негайно поінформувати органи виконавчої влади і зацікавлених осіб про необхідність надання туристам невідкладної допо­моги.

Природні катастрофи (повені, землетруси, виверження вулканів) й ін­ші стихійні лиха, які стаються найчастіше зненацька, становлять реаль­ну загрозу для життя, здоров'я і майна туристів. Нерідко державні орга­ни попереджають своїх громадян і турфірми про настання природних катастроф і небезпеку відвідування деяких районів чи країн. У разі виник­нення надзвичайних ситуацій спеціальні національні й міжнародні служ­би швидкого реагування вживають екстрених заходів з вивезення туристів із небезпечних районів і районів катастроф.

Епідемії (чума, холера та ін.), карантини. Туристи, які мають намір здійснити поїздку в країну, де існує підвищений ризик епідеміологічних та інфекційних захворювань, зобов'язані пройти профілактичні заходи, відповідно до міжнародних медичних вимог, чи утриматися від поїздки до ліквідації епідемії.

Небезпечні для життя метеорологічні умови (шторми, зливи, урагани, сніжні лавини). Ризик одержання травми, захворювання чи загроза жит­тю з найбільшою вірогідністю виникають за несприятливих атмосферних й інших природних явищ. Обов'язком турфірм є попереджувальне інфор­мування туристів, які вирушають у морські круїзи, про можливу небез­пеку і правила поводження під час шторму, урагану тощо, а туристів-гірськолижників — про правила поведінки на гірських схилах. Особам похилого віку, дітям і туристам із послабленим здоров'ям варто поради­тися з лікарем і, можливо, відмовитися від участі в подібних подорожах. Про туристів, які потрапили на гірськолижному курорті в сніжну лавину, туроператори і турагенти зобов'язані негайно інформувати органи вико­навчої влади, консульські представництва і зацікавлені страхові та тури­стичні організації.

Несприятлива екологія (радіоактивне випромінювання, забруднення місцевості, води) становить загрозу безпеці як туристів, так і туристичних об'єктів. Багато туристів, особливо з Японії, мають при собі мініатюрні датчики рівня радіації і можуть вимагати припинити поїздку за наявності підвищеного радіаційного фону. Турфірми, розробляючи туристичні про­грами та екскурсійні маршрути, зобов'язані прокладати їх поза зонами, відвідування яких може зашкодити здоров'ю туристів. У своїй діяльності вони повинні передбачати заходи, спрямовані на збереження визначних природних пам'яток і умов життя місцевого населення.

Туристів, які вирушають у країни спекотного пояса (Єгипет, Туреччи­на, Індія, Таїланд), варто інформувати про небезпеку ультрафіолетового опромінення, підвищеного рівня радіоактивності й рекомендувати їм, щоб уникнути сонячного опіку чи теплового удару, використовувати захисні креми, сонячні окуляри, відповідний одяг. Варто звертати увагу на наяв­ність шкідливих для здоров'я речовин у питній воді, продуктах харчуван­ня, ґрунті, на небезпеку вживання сирих продуктів і фруктів, куплених на місцевих ринках поза підприємствами громадського харчування, через можливість харчового отруєння.

Криміногенна ситуація і злочинність, поширення наркотиків, проститу­ція, вандалізм й інші форми насильства можуть зробити обрану туристами країну небезпечною для відвідування. Дуже часто саме туристи стають жертвами шахраїв, грабіжників, хуліганів, терористів. У деяких столицях світу з підвищеною криміногенною обстановкою, наприклад, у Йоганнес­бурзі (ПАР), Найробі (Кенія), Ріо-де-Жанейро (Бразилія), для туристів видають проспекти, в яких не рекомендується гуляти поодинці, виходити на вулицю у вечірній час, носити дорогі прикраси, фото- і відеоапаратуру, великі суми грошей, залишати гроші в номері готелю та ін.