2.2.1. Керівництво процесом гри

Керівнику гри, пояснюючи гру, кожного разу необхідно знаходити для цього найбільш вигідне місце так, щоб його усі бачили і чули, а сам він зміг би контролювати всіх гравців.

Гравців необхідно шикувати так, щоб вони краще сприймали гру, а вчитель міг контролювати їх поведінку і швидко перешиковувати для майбутньої гри.

Шикування для початку гри інколи може залишатись таким же, як і для пояснення гри. Якщо гра добре знайома дітям і не потребує нового її пояснення, можна шикувати групу для початку гри до пояснення. У більшості випадків для початку гри необхідно спеціально шикувати гравців. Шикування гравців перед грою може бути у шеренгах, колах, колонах, квадратах і вільне.

Це пов’язано з визначенням місць, з розміщенням окремих гравців та інше.

Шикувати на гру можна різними способами:

• Групи організовано, колективно пересуваються після попереднього розрахунку і займають ігрові місця під чітку команду вчителя.

• Гравці вільно розташовуються у залі або на майданчику по завданню вчителя.

• Гравці швидко займають вказані місця за наказом, командою, сигналом.

• Групи організовано пересуваються під управлінням капітанів команд.

Жоден з цих способів не повинен бути стандартним.

У іграх, в яких гравці тимчасово виходять з гри, необхідно заздалегідь визначити, організувати і показати дітям конкретне місце, де вони повинні чекати закінчення гри. Визначити таке місце необхідно для підтримання дисципліни і для контролю за вибиваними гравцями.

Виконання обов’язків водячого має велике виховне значення для гравців. Тому рекомендується, особливо у початкових класах, призначати дітей по черзі водячими на кожну гру. Від того, хто буде виконувати цю роль, в цілому залежить і вирішення задач, які стоять перед кожною грою.

Способи вибору водячого:

• За призначенням вчителя. Цей спосіб застосовується коли діти погано знають один одного, коли мало часу або коли водячий призначається керівником у виховних цілях. Перевага способу – швидкість вибору, недоліки – діти не приймають активної участі та їх ініціатива пригноблена.

• За вибором дітей – один з найбільш вдалих способів вибору водячого. Перевага способу у педагогічному відношенні в тому, що він виявляє бажання гравців, внаслідок чого завжди вибирається найбільш достойний водячий.

• За жеребкуванням – "тягнути палиці", а також можна застосовувати метання м’яча, палки та інше. Існує багато способів жеребкування, знайомих дітям. Визначення водячого цим способом не завжди вдале, але якраз цей спосіб не порушує суперечок.

• Вибір водячого шляхом лічилки – тривалий за часом, тому цим способом користуються в іграх, які проводяться в неурочних формах занять.

• Можна призначити водячих і за підсумками попередніх ігор. В цьому разі водячим стає гравець, який виявив себе у попередніх іграх більш спритним, швидким, кмітливим. Перевага способу – стимулює дії дітей у грі. Недоліки способу – в ролі водячого не зможуть побувати менш фізично розвинуті діти.

Всі визначені способи вибору водячого потрібно чергувати в залежності від умов занять, кількості гравців, їх віку, від настрою та інше.

В організації командних ігор значна роль відводиться капітанам команд, які являються безпосередніми помічниками вчителя. Капітанів вибирають, коли команди вже сформовані. Тільки при розподілі на команди шляхом вибору й шляхом зговору, капітанів обирають заздалегідь.

Способи вибору капітанів:

• Капітанів може призначити вчитель, коли він добре знає можливості дітей.

• Капітанів можуть вибирати самі діти – цим вони привчаються оцінювати один одного по-достоїнству, виявляючи довіру своєму товаришу, і в цей же час спонукають обраного капітана до більшої відповідальності.

• Інколи вчитель призначає капітаном того або іншого учня у виховних цілях – пасивних у грі, або легко збуджуваних, нестриманих. Доручаючи їм відповідальну роль, керівник сприяє вихованню у таких дітей необхідних рис характеру.

При організації командних ігор має істотне значення має розподіл гравців на команди.

Способи розподілу гравців на команди:

• Шляхом розрахунку: на "перший-другий" і т.д.

• Шляхом зговору: оповідають свої назви і т.д.

• За розподілом керівника: якщо він достатньо вивчив можливості дітей.

• За вибором капітанів – найбільше цікавий спосіб у педагогічному відношенні, забезпечує рівність команд.

Важлива роль у процесі проведення рухливих ігор належить суддям із гравців та їх помічникам. Необхідно, щоб у цих ролях побувала значна частина дітей.

Призначати помічників у суддівстві потрібно як можна раніше. З 1-го класу дітям дають спочатку окремі доручення, наприклад: спостерігати за тими хто порушує правила та умови гри; хто вибіг раніше сигналу; хто був спійманий; хто не добіг до лінії; хто вийшов за межі майданчика та інше.

У командних іграх помічникам викладач доручає вести підрахунок помилок, які зробила кожна команда, або вести облік балів, щоб визначити, яка команда перемогла. Можна призначити на одну гру одного, двох або більше помічників в залежності від складності правил гри, кількості гравців, а також від розмірів приміщення. Обов’язково потрібно повідомити перед групою гравців, скільки призначено помічників, суддів, хто вони, у чому їх обов’язки. Попереджуючи про це і помічників і гравців, вчитель підвищує їх відповідальність і підкреслює значення помічників у грі. З цією метою, вчитель на свій розсуд зупиняє гру і отримує від своїх помічників необхідні зведення так, щоб чули всі гравці.

Самостійно судити гру потрібно доручати головним чином учням 6-11 класів. Надалі, якщо буде організована спеціальна підготовка, вони можуть стати суддями на шкільних змаганнях з рухливих ігор.