3.2. Результати перевірки ефективності застосування експериментальної методики підготовки студентських баскетбольних команд

Проведене дослідження переконливо показало доцільність застосування комплексної методики підготовки баскетбольних команд вищих навчальних закладів. Про це свідчать результати порівняльного аналізу показників тестування контрольної й експериментальної груп до і після проведення експерименту. Розглянемо результати впливу експериментальної методики на показники спеціальної фізичної і технічної підготовленості, ігрової ефективності, розвиток психофізіологічних можливостей.

Спеціальна фізична підготовленість. По показниках спеціальної фізичної і технічної підготовленості до проведення експерименту контрольна й експериментальна групи статистично не розрізнялися між собою (табл. 3.1). При порівнянні середніх значень показників тестування контрольної й експериментальної груп застосовувався тест Стьюдента для незалежних вибірок. Результати статистичної обробки даних показали, що значення t - розрахункового для всіх аналізованих показників спеціальної фізичної і технічної підготовленості баскетболісток менше t-критичного (р>0,05), що свідчить про відсутність статистично значимих розходжень між контрольною й експериментальною групами до проведення експерименту (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Показники спеціальної фізичної підготовленості баскетболісток контрольної й експериментальної груп до проведення експерименту (n=11 в експериментальній групі, n=12 у контрольній групі)

Порівняння середніх значень показників тестування до проведення експерименту і після проведення експерименту показали, що практично за всіма показниками спеціальної фізичної і технічної підготовленості результати спортсменок експериментальної групи вірогідно покращилися, у той час як показники тестування контрольної групи покращилися недостовірно або не так явно, як в експериментальній групі (табл. 3.2, рис. 3.32).

Таблиця 3.2

Показники спеціальної фізичної підготовленості баскетболісток контрольної й експериментальної груп до і після проведення експерименту (виділені достовірні значення t-критерію Стьюдента) (n=11 в експериментальній групі, n=12 у контрольній групі)

У тесті «біг 6 м» у результаті проведення експерименту в експериментальній групі результат покращився на 0,06 с, у той час як у контрольній групі результат покращився на 0,03 с. И в контрольній, і в експериментальній групі приріст даного показника статистично недостовірний (р>0,05). Невірогідність приросту результату в бігу на 6м и в контрольній, і в експериментальній групі можна пояснити недостатністю часу, протягом якого проводився педагогічний експеримент, для достовірного поліпшення даного показника, тому що результат у бігу на таку коротку дистанцію, як 6 м, поліпшується протягом усього тренувального процесу дуже незначно і досить повільно.

Рис. 3.32. Зміна результатів тестування баскетболісток у контрольній і експериментальній групах (%):

1 – біг 6м (с); 2 – біг 2х28 м (с); 3 – стрибок з місця (см); 4 – стрибок з розбігу (см); 5 – швидкісна стрибучість (кількість разів); 6 – швидкісна техніка (с); 7 – метання набивного м'яча з розбігу (м); 8 – метання. наб. м'яча з місця (м); 9– час захисних пересувань (с); 10 – % влучень кидків із середньої відстані; 11 – % влучень штрафних кидків; 12 – швидкісна витривалість, сума 3-х спроб (с)

Проте, результат пробігання 6 - метрового відрізка має тенденцію до поліпшення, і ця тенденція в експериментальній групі виражена більше в порівнянні з контрольною (табл. 3.2). Таким чином, час пробігання 6-метрового відрізка зменшився недостовірно як у контрольній, так і в експериментальній групі, намітилася лише тенденція до зменшення даного показника, що більше виражена в експериментальній групі.

Однак результати всіх інших тестів в експериментальній групі покращилися вірогідно при р<0,05, у той час як у контрольній групі вірогідно покращилися лише показники швидкісної техніки, метання набивного м'яча з місця, швидкості захисних переміщень, точності штрафних кидків і кидків із середньої дистанції (табл. 3.2). При цьому приріст даних показників, виражений у відсотках, в експериментальній групі вище в порівнянні з контрольною (табл. 3.2, рис. 3.18).

Результат виконання тесту «біг 2*28 м» в експериментальній групі до проведення експерименту склав 9,69 с, а після проведення експерименту даний результат склав 9,01 с. Поліпшення показника пробігання відрізків «2*28 м» в експериментальній групі склало 0,68 с або 7,01%, що вірогідно при р<0,05 (табл. 3.2). У контрольній групі час пробігання відрізків «2*28 м» змінився від 9,58 с до експерименту до 9,31 с послу експерименту, що статистично не вірогідно (р>0,05) (табл. 3.2).

Результат у тесті «стрибок з місця» у контрольній групі до проведення експерименту склав 55,5 см, а після проведення експерименту 56,8 см. Дана зміна статистично не достовірна (р>0,05) (табл. 3.2). У той же час в експериментальній групі показник тесту «стрибок з місця» до експерименту склав 57,1 см, а після проведення експерименту - 58,75 см. Поліпшення даного показника в результаті застосування експериментальної методики склало 1,65 см або 2,22%, що вірогідно при р<0,05 (табл. 3.2).

Більш виражені зміни в результаті застосування експериментальної методики відбулися в показниках швидкісно-силової підготовленості, що характеризують сполучення швидкості і вибухової сили, тобто найбільш типових для гри в баскетбол, а саме - у тесті «стрибок з розбігу». Так, до проведення експерименту в експериментальній групі результат у тесті «стрибок з розбігу» склав 66,5 см, а після проведення експерименту – 73,25 см. Приріст результату в даному тесті склав 6,75 см або 10,15 %. Це зміна статистично достовірна при р<0,01 (табл. 3.2). У контрольній групі результат у тесті «стрибок з розбігу» змінився від 69,17 см до 71,83 см. Дана зміна недостовірна (р>0,05) (табл. 3.2).

Результати виконання тесту «швидкісна стрибучість» в експериментальній групі підвищилися від 31,3 стрибків за 20с до 35,5 стрибків за 20с, що складає 13,4 % від вихідного рівня і вірогідно при р<0,01 (табл. 3.2). У контрольній групі приріст показників у даному тесті недостовірний: результат до проведення експерименту склав 32,13 стрибків за 20с, а після проведення експерименту – 33,33 стрибка за 20с (р>0,05) (табл. 3.2).

Результати виконання тесту «швидкісна техніка» як в експериментальній, так і в контрольній групах змінилися вірогідно при р<0,05 (табл. 3.2). В експериментальній групі час виконання даного тесту змінився від 12,87 с до експерименту до 12,04 с після експерименту, дана зміна склала 0,83 с або 2,74%. У контрольній групі виконання тесту «швидкісна техніка» покращилося від 12,52 с до 12,08 с, відсоток приросту результату склав 2,45%, що вірогідно при р<0,05, однак трохи гірше в порівнянні з експериментальною групою (табл. 3.2).

В експериментальній групі в результаті застосування розробленої експериментальної методики відбулося також достовірне поліпшення показника виконання тесту «метання набивного м'яча». Так, при виконанні метання набивного м'яча з місця в експериментальній групі результат покращився на 0,89 м (5,87 % від споконвічного рівня, від 15,16 м до 16,05 м). Дана зміна достовірна при р<0,05 (табл. 3.2). У контрольній групі також спостерігається достовірний приріст результатів тесту «метання набивного м'яча з місця»: від 15,52 м до 15,96 м. Результат у даному тесті в контрольній групі покращився на 0,44 м або на 2,83% р<0,05, що, однак, нижче, ніж поліпшення даного показника в експериментальній групі (табл. 3.2).

Аналогічні результати отримані в тесті «метання набивного м'яча з розбігу»: в експериментальній групі приріст результату склав 2,12 % р<0,05 (табл. 3.2), а в контрольній групі приріст результату склав 0,84%, що статистично не вірогідно (р>0,05) (табл. 3.2).

Результат виконання тесту «час захисних переміщень» в експериментальній групі покращився від 23,52 с до 23,05 с, відсоток поліпшення склав 2,0 %, що статистично вірогідно при р<0,05 (табл. 3.2). У контрольній групі поліпшення даного показника склало 0,46% (від 23,41 с до 23,05 с), що також вірогідно при р<0,05 (табл. 3.2), однак нижче в порівнянні в експериментальною групою (табл. 3.2).

Результативність кидків із середньої дистанції в експериментальній групі до проведення експерименту склала 45,23 %, а після проведення експерименту – 60,15%, що вірогідно при р<0,01 (табл. 3.2). У контрольній групі подібні зміни, хоча і достовірні, але виражені менше, ніж в експериментальній групі. У контрольній групі до проведення експерименту результативність кидків із середньої дистанції склала 44,33%, а після проведення експерименту – 51,77% (р<0,01) (табл. 3.2).

Результативність штрафних кидків в експериментальній групі виросла від 57,25% до проведення експерименту до 67,5% після проведення експерименту, що статистично вірогідно при р<0,01 (табл. 3.2). У контрольній групі результативність штрафних кидків склала 56,33% до проведення експерименту і 61,67% після проведення експерименту. Дана зміна достовірна при р<0,05, тобто в експериментальній групі приріст результативності штрафних кидків статистично більш достовірний у порівнянні з контрольною групою (табл. 3.2).

Таким чином, результати виконання описаних вище тестів в експериментальній групі покращилися більш істотно в порівнянні з контрольною групою. Описані вище тести відбивали, головним чином рівень швидкісних, швидкісно-силових здібностей і технічної підготовленості. Поліпшення в результатах даних тестів у результаті застосування експериментальної методики цілком закономірно, оскільки розроблена методика була спрямована, головним чином, на розвиток швидкісних і швидкісно-силових якостей згідно даним факторного аналізу показників комплексної підготовленості баскетболісток.

Однак розроблена методика мала на увазі також і розвиток працездатності баскетболісток ВНЗ на основі поступового підвищення кількості серій вправ, спрямованих на розвиток швидкісних і швидкісно-силових якостей, оскільки для студенток більш специфічною є робота перемінного характеру. Однак один раз у тиждень спортсменам пропонувалася кросова підготовка спеціально для розвитку загальної витривалості й удосконалення таким чином найбільш проблемного фактора в комплексній структурі підготовленості спортсменок-баскетболісток ВНЗ.

Про ступінь впливу розробленої методики на показники спеціальної витривалості можна судити за результатами виконання тесту «швидкісна витривалість». В експериментальній групі даний показник підвищився від 83,52 с до 82,0 с, що вірогідно при р<0,05 (табл. 3.2). У контрольній групі підвищення результату виконання даного тесту не вірогідно (р>0,05) (табл. 3.2). Розроблена методика була спрямована, головним чином на розвиток швидкісних і швидкісно-силових якостей, а розвиток витривалості проводився в більшій мірі як її аеробно-анаеробний компонент, тобто швидкісна витривалість. Проте результати тесту на спеціальну витривалість показують ефективність розробленої методики і для розвитку працездатності студентів ВНЗ, що підтверджує її ефективність як спеціальної методики для підготовки студентських баскетбольних команд.

Таким чином, узагальнюючи результати впливу розробленої методики на показники спеціальної фізичної і технічної підготовленості баскетболісток ВНЗ, можна відзначити, що відсоток поліпшення показників спеціальної фізичної підготовленості у баскетболісток експериментальної групи підвищився на 1,81-32,99 % (табл. 3.2, рис. 3.34), у той час як у контрольній групі даний відсоток склав від 0,21 до 16,78% (табл. 3.2, рис. 3.34).

Можна зробити висновок, що комплексна методика підготовки баскетбольних команд вищих навчальних закладів, що була застосована в навчально-тренувальному процесі баскетболісток експериментальної групи, сприяла підвищенню практично всіх показників тестування спеціальної фізичної підготовленості.

Найбільші показники приросту результатів виявлені в тестах "Швидкісна стрибучість" (% приросту склав 13,4, t-критерій виявився рівним 4,54, що перевершує дані значення для інших показників) (табл. 3.2, рис. 3.18), "Стрибок з розбігу" (% приросту склав 10,15), "Метання набивного м'яча" (% приросту склав 5,7-9,7), "Швидкість захисних переміщень" (% приросту склав 9,68), "Ефективність штрафних кидків" і "Ефективність кидків із середньої дистанції" (% приросту 17,9 і 32,99 відповідно) (табл. 3.2, рис. 3.32). Крім того, після проведення експерименту контрольна й експериментальна групи стали практично за всіма показниками вірогідно розрізнятися між собою (табл. 3.3).

Це свідчить про підвищення головним чином основних якостей, що визначилися як основні в сучасному баскетболі, а саме - показників швидкісно-силової підготовленості і точності, що базується на високому рівні розвитку координації рухів, зокрема, "почутті м'яча", хоча дані показники і є антагоністами.

Звідси випливає висновок про доцільність застосування розробленої методики підготовки баскетбольних команд вищих навчальних закладів у широкій практиці.

Таблиця 3.3

Показники спеціальної фізичної підготовленості баскетболісток контрольної й експериментальної груп після проведення експерименту (n=11 в експериментальній групі, n=12 у контрольній групі)

Ігрова ефективність. Крім порівняльного аналізу рівня спеціальної фізичної і технічної підготовленості студентських баскетбольних команд до і після застосування розробленої експериментальної методики, був проведений також порівняльний аналіз динаміки ігрової ефективності, що визначалася за формулою, що дозволяє підсумовувати результативність різних дій у нападі і захисті (формула описана в розділі 2).

До проведення експерименту контрольна й експериментальна група відповідно до результатів t-тесту для незалежних вибірок вірогідно не розрізнялася за показниками ігрової ефективності (р=0,345) (табл. 3.4). Однак після проведення експерименту розходження між групами відповідно до результатів t-тесту для незалежних вибірок стали достовірними (р<0,001) (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Результати порівняльного аналізу ігрової ефективності баскетболісток контрольної й експериментальної груп до і після проведення експерименту (t-тест для незалежних вибірок) (n=11 в експериментальній групі, n=12 у контрольній групі)

Середнє значення показника ігрової ефективності в експериментальній групі до проведення експерименту склало 16,84 балів. Після проведення експерименту середньогруповий показник ігрової ефективності в експериментальній групі став дорівнювати 22,31 балам (табл. 3.3, рис. 3.33). Дана зміна достовірна при найвищому рівні значимості (р<0,001) (табл. 3.5).

У контрольній групі подібні зміни ігрової ефективності практично не виражені. Так, до проведення експерименту середнє значення показника ігрової ефективності в контрольній групі до проведення експерименту склало 17,49 балів.

Таблиця 3.5

Результати порівняльного аналізу зміни ігрової ефективності баскетболісток контрольної й експериментальної груп у результаті проведення експерименту (t-тест для залежних вибірок) (n=11 в експериментальній групі, n=12 у контрольній групі)

Після проведення експерименту середньогруповий показник ігрової ефективності в контрольній групі став дорівнювати 17,22 бала (табл. 3.5, рис. 3.34). Дана зміна не достовірна (р=0,45) (табл. 3.5).

Рис. 3.33. Показники ігрової ефективності в контрольній і експериментальній групах до і після проведення експерименту

Виходячи з отриманих даних динаміки ігрової ефективності можна укласти, що розроблена методика підготовки гравців студентських баскетбольних команд вплинула не тільки на показники спеціальної фізичної і технічної підготовленості, але і на ефективність ігрових дій, що виразилося в достовірному підвищенні сумарного значення коефіцієнта ігрової ефективності в експериментальній групі. У той же час у контрольній групі подібних змін не було виявлено.

Експертна оцінка техніки виконання основних технічних прийомів у баскетболі. Для заглибленого аналізу ефективності використання експериментальної методики на показники технічної підготовленості була проведена експертна оцінка техніки виконання одного з основних технічних прийомів у баскетболі - кидка одною рукою зверху із середньої дистанції (таблиця 3.6). Експертна оцінка проводилася за 12-ти бальною системою.

Таблиця 3.6