1.2. Теоретичні аспекти світового туризму

При вивченні світового туризму необхідно брати за основу теоретичний метод аналізу, який підтримується емпіричними дослідженнями. Найбільш ефективні теорії міжнародної торгівлі і міжнародних фінансів, які разом створюють економічну теорію світогосподарських зв'язків. До них відносяться:

- теорія абсолютних переваг;

- теорія порівняльних переваг;

- теорія співвідношення факторів;

- теорія життєвого циклу продукту;

- теорія подібності країн,

які в сукупності пояснюють позицію країни в міжнародному туристичному обміні, світовий поділ та загальне спрямування розвитку туристичних потоків.

Розглянемо теорію абсолютних переваг в туристичній індустрії. Справді, деякі країни мають унікальні туристичні ресурси: рідкісні природні місця, такі, як Ніагарський водоспад в США, гора Джомолунгма в Непалі та ін.; пам'ятники архітектури та мистецтва - піраміди фараонів у Єгипті, Тадж Махал в Індії, Акрополь у Греції, Колізей в Італії тощо. Унікальні природні пам'ятники та витвори мистецтва, створені людиною, визначають монопольне становище тієї чи іншої країни і спонукають туристів приїздити до неї.

Свою абсолютну перевагу така країна може ще більше посилити інноваційною політикою, яка дозволяє їй створювати специфічні продукти туризму і тим самим забезпечувати собі хорошу спеціалізацію у міжнародному туризмі.

Інновації в туристичному секторі головним чином охоплюють індустрію гостинності, яка все більше використовує нові технології в готельному бізнесі та індустрії розваг, формування нового туристичного продукту і маркетинг. Завдяки застосуванню нових методів управління та активному використанню сучасних інформаційних засобів і нових матеріалів, інновації також можуть суттєво знизити ціну туристичного продукту.

У 1817 році Давид Рікардо розвинув ідеї Адама Смита і ще більше зміцнив доводи на користь вільної торгівлі. На прикладах при дослідженні робочого часу, необхідного для виробництва заданої кількості вина і сукна в Англії і Португалії, він показав вигідність зовнішньої торгівлі для країни, коли вона спеціалізується на виробництві тих продуктів, які може виробляти більш ефективно ніж інші країни, без урахування абсолютних переваг. Іншими словами, країна відмовляється від виробництва товарів, в яких вона має абсолютну перевагу і спеціалізується на інших, більш ефективних виробництвах, при цьому купує в інших країнах з меншими ресурсами ті товари, від виробництва яких вона відмовилась. На прикладі Португалії Д.Рікардо показав, що при абсолютній перевазі у виробництві вина і сукна ця країна поступилась виробництвом сукна Англії з тим, щоб самій спеціалізуватись на виробництві більш вигідного для неї товару - вина.

Це і є теорія порівняльних переваг, яка повністю пояснює і характер двосторонніх обмінів продуктами міжнародного туризму, як результат різниці цін між країнами.

На ціну туристичного продукту впливають витрати на транспорт, проживання і супутні послуги, які, в свою чергу, залежать від цілого ряду інших складових, які в кожній країні різні - це податкова політика країни, застосування нових технологій, ціни на пальне, продукти харчування, інші види послуг. Разом з вивченням порівняльних цін враховується також якість обслуговування. Для збереження конкурентоздатності і завоювання порівняльних переваг окремим країнам необхідно підтримувати високий рівень обслуговування, як це роблять такі країни, як Великобританія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Італія, де ціни відносно високі.

Більш точну відповідь на питання "Які саме товари забезпечують абсолютну і відносну перевагу кра'їні?" дає теорія, розроблена шведськими вченими Хекшером і Оліним, яка базується на співвідношенні факторів в кожній країні для забезпечення порівняльної переваги при виробництві і експорті певної продукції чи послуг, які вимагають саме цих ресурсів для виробництва. Згідно з теорією Хекшера і Оліна країни, які володіють великими капіталами, повинні експортувати капіталоємні товари й імпортувати трудомісткі. Теорія співвідношення факторів визначає розвиток туризму між країнами. Ті країни, які мають надлишок туристичних ресурсів і мають попит на них у світі, спеціалізуються на міжнародному туризмі і експортують подібні послуги. Так, наявність чудових пляжів і сприятливого клімату в Середземноморських країнах породжує туристичні потоки з таких країн, як Австрія, Німеччина, Швейцарія, Японія та інших. В той же час попит на зимовий відпочинок мешканці Іспанії, Греції, Ізраїлю та інших країн задовольняють у тій же Швейцарії чи Австрії. Вартість природних ресурсів, а також історично-культурних пам'яток залежить від їх доступності та якісних характеристик. А це значить, що для розвитку туризму вони набувають економічного значення.

Другим важливим фактором створення конкуренто-здатного туристичного продукту є капітал. Розвиток туризму вимагає розвинутої інфраструктури, а для цього необхідні великі інвестиції. Навіть тоді, коли країна має багаті природні ресурси, але має обмежений капітал, туристичний сектор в достатній мірі розвиватися не зможе. Цим і пояснюється переважний розвиток туризму в індустріальне розвинутих країнах.

Наявність трудових ресурсів можна визначити як важливий фактор виробництва туристичного продукту, його реалізації, оскільки це продукт сфери обслуговування, яка, в свою чергу, є трудомістким сектором економіки. Отже, порівняльна перевага країн в туризмі обумовлена наявністю трудових ресурсів, а також рівнем їх майстерності.

Таким чином, можна виділити три основних групи факторів, які тісно взаємодіють з головними факторами фукціонування всієї економіки. Це:

• природні ресурси та історико-культурні надбання;

• капітал;

• трудові ресурси.

Наявність цих факторів має вирішальний вплив на визначення позиції країни в розвитку туризму.

Розглянемо теорію життєвого циклу продукту (в т.ч. туристичного), згідно з якою він проходить стадії впровадження, зростання, зрілості, занепаду. На першому етапі, або на стадії впровадження, все починається з невеликої групи подорожуючих, які хочуть бути першовідкривачами незвіданих природних місць або пам'яток архітектури чи культури. В цей період туризм не впливає в значній мірі на місцевість, а населення активно контактує з подорожуючими шляхом надання їм послуг.

Подальше зростання кількості туристів стимулюють місцеві органи влади, розвиваючи інфраструктуру та створюючи комфортні умови перебування туристів.

Далі настає стадія зростання, коли чисельність туристів інтенсивно зростає, особливо в піковий період та інколи переважає чисельність місцевого населення в декілька разів.

Контроль за розвитком туризму переходить з рук місцевої адміністрації в руки зовнішніх компаній, які швидкими темпами починають розвивати інфраструктуру, тим самим змінюючи вигляд майбутнього туристичного центру. В той же час цей інтенсивний розвиток має і свою негативну сторону - надмірне збільшення чисельності туристів і населення призводить до збільшення навантаження на місця життєзабезпечення та природні ресурси.

На стадії зрілості спочатку зменшується зростання кількості гостей, а потім центр туризму перетворюється на повністю завантажену частину індустрії туризму. Надалі розвиток цього центру відпочинку і розваг досягає свого піку, після чого мода на нього падає, і він тримається тільки за рахунок постійних клієнтів та випадкових гостей.

На кінцевій стадії (занепаду) туристичний центр стає мало-привабливим для більшості туристів і при цьому залежним від малої кількості подорожуючих чи відпочиваючих з найближчих районів.

У 1961 році шведський економіст Стефан Ліндер сформулював теорію подібності країн, яку називають також теорією попиту. Згідно з цією теорією міжнародна спеціалізація країни в значній мірі залежить від внутрішнього попиту. Справді, високий рівень попиту на внутрішній туризм створює атмосферу і сприятливі умови для розвитку міжнародного туризму. Створюються додаткові місця розміщення, харчування, транспортний зв'язок, розвиваються природні та історико-культурні центри туризму. Тому країни, які можуть керувати великим внутрішнім попитом, готові задовольнити і міжнародний попит.

Для визначення внутрішнього попиту застосовують такі показники: чисельність населення, ВВП (валовий внутрішній продукт) на душу населення, кількість місць проживання та інші. До країн з високим внутрішнім попитом відносяться Франція, Німеччина, Великобританія, Ірландія та інші. Отже, і міжнародні обміни найчастіше відбуваються між країнами, які мають подібні умови прийому та обслуговування гостей.

Досягнуті багатьма країнами економічні показники розвитку туризму та стандарти туристичного обслуговування можуть служити для України орієнтиром на перспективу. Аналіз даних про дохід від іноземного туризму в розрахунку на душу населення показує, що особливо швидко туризм розвивається в країнах Європейського Союзу, а найбільш великі туристичні обміни відбуваються між сусідніми країнами. Найважливішими факторами, які стимулюють цей процес, є наступні:

1) високий рівень безпеки подорожей в країнах ЄС (цей фактор займає перше місце в опитуваннях туристів);

2) висока якість та широкий спектр туристичних послуг;

3) вільне пересування в межах Європейського Союзу та Шенгенської групи країн, відсутність прикордонного та митного контролю;

4) введення з 1 січня 2002 року єдиної валюти - Євро.

Крім цих факторів, значний розвиток туризму в кінці двадцятого, та на початку двадцять першого століття пояснюється рядом інших причин. Найголовнішою з них слід визнати посилення процесу індустріалізації - зміцнення економічних зв'язків між країнами і континентами на основі поглибленого територіального розподілу праці і безпосередньо пов'язаного з ним розширення науково-технічних і культурних зв'язків. Важливу роль відіграють досягнення науково-технічної революції, особливо в галузі транспорту і нових інформаційних технологій. Розвитку туризму сприяє збільшення грошових доходів населення ряду країн, підвищення рівня освіти та культури, а також зростаюча втома від життя у великих містах. Велике значення мають і здійснювані в багатьох країнах спеціальні програми, направлені на активізацію туристичного руху: відміна обмежень на ввіз валюти, будівництво готелів та доріг, широка реклама об'єктів туризму, ціна на туристичні послуги та ін.

В той же час є чинники, які стримують розвиток туризму в світі або негативно впливають на нього, причому в Україні їх значно більше, ніж в країнах, які є основними постачальниками туристичного продукту.

Як свідчать результати соціологічного опитування, проведеного Німецьким Інститутом Вивчення Вільного Часу в державах Європейського Союзу, найбільше подорожуючих хвилюють наступні проблеми: