5.Історія розвитку паломництва і релігійного туризму.

Людству протягом всієї його багатовікової історії було властиве прагнення до світопізнання і першовідкриття з метою розвитку торгівлі, завоювання і освоєння нових земель, пошуків ресурсів та нових транспортних шляхів.

Паломники різних конфесій, спрямовані цілями поширення своєї релігії, поклонінням святинь та їх захисту, здійснювали важкі і тривалі, на ті часи, подорожі.

Всенародне вірування в те, що молитва більш дійсна в певних місцевостях, що мають те чи інше відношення до божества або святилища, було прийнято вже у народів античного світу (і навіть раніше). Греки і римляни робили подорожі до віддалених храмам, наприклад до Оракулу в Дельфи, германці стікалися до священних гаях. Іудеї у великі свята щорічно мандрували до Єрусалиму. На цей час припинялися конфлікти, знімалися митні обмеження, облаштовувались мости і дороги до Храму, а біля Храму збиралися торговці святим крамом та міняйли, що обмінювали гроші для купівлі жертовних тварин, що їх приганяли до Храму селяни.

У християнському світі паломництво в країну, де відбувалися божественні діяння Спасителя (до Палестини), увійшли в традиції в IV ст., Головним чином - під впливом прикладу св. Олени, матері імператора Костянтина, подорож якої до святих місць призвело до зведення Хреста Господнього і пристрою храму в Єрусалимі. До кінця IV ст. отці церкви (Григорій Нісський) з міркувань морального властивості забороняли паломництво, але, тим не менш, з часом паломництво по найвищому благословенні було визнано церквою справою богоугодною. Усі вісім хрестових походів, по суті, були грандіозним, масовим паломництвом з різним ступенем успіху підприємства. В Єрусалимському королівстві, зважаючи на потреби паломників, утворилась відповідна сфера діяльності для задоволення потреб віруючих, що окрім відвідування святинь включала транспортування з наданням безпеки та певної комфортності, надання послуг розміщення та харчування. З’явилось відповідне інформаційне забезпечення: з IV ст. стали відомі путівники по Святій Землі (Бордоський путівник 333 р. з описами Святої Землі),

Паломництво зростало з поширенням християнства, розвиваючись із зростанням релігійності населення. В середні віки паломництво набуло такого розмаху, що навіть утворились і поширились цехи професійних паломників, яких замість себе наймали багаті люди для здійснення поклоніння.

Маршрути паломництва спочатку були виключно сухопутні й шли по півдню Європи та через Малу Азію. Довгий, складний і небезпечний шлях розтягувався на роки. Згодом розвиток судноплавства значно скоротив витрати часу, а морський шлях став основним шляхом до Палестини. Головними центрами, де збирались паломники, аби відправитись до Палестини, стали порти Південної Європи: Венеція, Генуя, Марсель. З усіх усюд європейської землі до Венеції, а пізніше й Марселю, стікалися невеликими групами пілігрими у спеціальному одязі, що вирізняв їх серед інших подорожніх: довгі сірі плащі з нашитим на них червоним хрестом, крислаті капелюхи, каліги (особливі сандалії). Обов’язковими були фляга для води та посох. Вони йшли (бо саме так слід було робити – йти пішки, і в цьому теж був елемент служіння), користуючись у дорозі притулком монастирів, замків, маєтків та простих осель.

Поступово на базі монастирів створилась мережа, що надавала послуги паломникам.

Християнське православне паломництво з України до Святої Землі має давню вікову традицію: відомі джерела відносять її до ХІ-ХІІ ст

Паломництво особливо посилилося в XIV ст., Коли з'ясувалося, що мусульманські влади ставляться до християнських паломників дружелюбно, стягуючи з них лише відому подати, а жваві зносини Венеції з Левантом доставляли можливість в 6-8 місяців зробити паломництво, яке до тих пір вважалося підприємством вельми тривалим і вкрай небезпечним.

Після захоплення турками Константинополя в 1453 р. традиції ходінь до Палестини практично перервалися. Вони відродилися тільки в XIX столітті.

У середні століття, щоб зробити паломництво, потрібно попереднє дозвіл духовної влади, яке наприкінці XV ст. давалося під умовою платежу відомої мита на користь Папи Римського.

Загальні суспільні тенденції (розвиток промисловості, удосконалення транспортних засобів та шляхів сполучення, суттєві зрушення в способі життя населення, підвищення середнього рівня життя, зміни геополітичної ситуації та інші об’єктивні причини) сприяли збільшенню паломництва і, відповідно, переростанню сфери забезпечення релігійних потреб населення в індустрію, розквіт якої припадає на другу половину ХІХ ст.

У Західній Європі, особливо у Франції та Німеччині, у цей час щорічно організуються паломницькі каравани до Святої Землі по 300-400 чол. Значно виріс потік православних паломників з теренів Російської імперії. Центром збору православних паломників стала Одеса, а морський шлях, яким вони діставались до Святої Землі, пролягав через Константинополь.

Але найбільший потік паломників спостерігається з кінця ХІХ ст. до початку першої світової війни, що пов’язано з поліпшенням транспортного сполучення, його значним здешевленням.

Традиції буддійського паломництва сходять до часу життя самого Будди. Згідно канону Тріпітака, Будда заповідав своїм послідовникам відвідувати місця, де він народився (Лумбіні, Непал), отримав прояснення (Бодхгая, штат Біхар, Індія), прочитав свою першу проповідь (Сарнатх, біля р. Варакаси, штат Уттар Прадеш, Індія) і пішов з цього світу (Кушинагара, біля м. Горакхпур, штат Уттар Прадеш, Індія). У V, VI, VIII ст. здійснювалися паломництва китайських ченців буддистів до Індії. Ченці слідували двома маршрутами. Перший, «північний», маршрут пролягав по Великому шовковому шляху через Афганістан і Пакистан. Другий маршрут – через Південно Китайське море, Бенгальською затокою.

Тіло Будди після його відходу в нірвану спалили, останки розділили на 8 частин і помістили в ступи. Паломництва в буддизмі почалися з поклоніння решткам Будди.Паломництво в буддизмі полягає у відвідинах святих місць для отримання духовних результатів, поклоніння і виразу шанування вищим силам.

Протягом багатьох віків паломництво було практично єдиним видом подорожування, не пов’язаним ні з жодною "корисною", матеріальною метою, що збігається з сучасним поняттям туризму як суспільного явища.

Паломництво - найбільш ранній вид організованого туризму в нашій цивілізації. Всі види паломництва по своїх загальних ознаками, безумовно, належать до подорожей і раннім формам туризму і на етапі останніх 200 років - до туризму.