Розділ II. Види туристичних організацій

§ 2.1. Міжнародні туристичні організації

§ 2.2. Регіональні туристичні організації

§ 2.3. Національні туристичні організації

§ 2.1. Міжнародні туристичні організації

Ключові слова та поняття

ознаки туристичних організацій, міжнародно-правова регламентація, спеціалізовані міжнародні туристичні організації, Всесвітня туристична організація, Міжнародний союз офіційних туристичних організацій, Міжурядова організація, Генеральна асамблея, штаб-квартира ВТО, цілі ВТО, завдання ВТО, Всесвітня конференція з туризму, Манільська декларація з світового туризму, Міжнародна асоціація повітряного транспорту, Корпорація пасажирських послуг, Міжнародна організація агентств авіакомпаній, Міжнародна організація цивільної авіації

У зв'язку з тим, що міжнародний туризм є відображенням соціально-економічних відносин у житті окремих країн і одночасно складовою частиною міжнародних економічних відносин, виникають необхідні передумови організації й управління усім комплексом туристично-рекреаційної та екскурсійної діяльності як в межах держави, так і на міждержавному рівні. Ці передумови реалізуються у створенні туристичних організацій.

Туристичні організації можна класифікувати за такими ознаками:

• національно-територіальна: міжнародні, регіональні та національні туристичні організації; їх діяльність має світовий, регіональний та національний характер;

• суспільно-державна: урядові, громадські, приватні;

• вид діяльності: регулюючі, постачальники, ринкові агенти, розробники, консультанти, проектні організації, навчальні організації, видавці, професійні асоціації, торгівельні та споживацькі організації;

• сфера діяльності: транспортні (авіаційні, автобусні, залізничні, автомобільні і круїзні), туристичні агенти, туроператори, локальні профспілки.

Постійне розширення і розвиток міжнародного туристичного обміну викликало необхідність його міжнародно-правової регламентації: вироблення різноманітних правових інститутів і створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій.

І. Всесвітня туристична організація – ВТО

(World Tourizm Organization).

Всесвітня туристична організація сьогодні найвідоміша і найбільш визнана у туристичному світі. Вона була заснована 2 січня 1975 року шляхом перетворення неурядового Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій (МСОТО) в Міжурядову організацію, діючу під патронатом ООН. На сьогодні її дійсними членами є більш як 105 краі'н, декілька асоційованих і більш як 150 приєднаних членів (туристичні фірми, авіакомпанії, міжнародні організації тощо).

Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 року. Починаючи з 1980 p., ця дата відзначається як Всесвітній день туризму. Щорічно Всесвітній день туризму проводиться за визначеним девізом. Кожні чотири роки ВТО скликає Генеральні асамблеї, між якими працює виконком Генеральної асамблеї ВТО. Штаб-квартира ВТО знаходиться у місті Мадрид (Іспанія). Цілями ВТО є:

• прискорювати і розширювати сприяння туризму (міжнародного і внутрішнього) миру, взаєморозумінню, здоров'ю і добробуту людей у цілому світі;

• допомагати людям мати доступ до освіти і культури під час подорожей;

• покращувати стандарти проживання і перебування у менш розвинутих районах світу через допомогу в забезпеченні необхідною матеріально-технічною базою для іноземного туризму і розвитку транспортних мереж, що з'єднують з даними регіонами;

• розширювати можливості країн, які приймають туристів, і тим самим робити внесок в їхню економіку;

• виступати у ролі міжнародного агентства координації і співробітництва між країнами;

• надавати послуги членам найбільш значимих для ради національних організацій у галузі туризму;

• визначити теми пленумів і засідань, а також здійснювати координацію туристичних інтересів країн-учасниць, враховуючи як національні туристичні організації, так і професійні сектори та організації, що представляють інтереси подорожуючих;

• встановлювати постійний взаємозв'язок між різними об'єднаннями туроператорів;

• реалізувати все вищезазначене найбільш дієвим шляхом.

У цілому діяльність ВТО концентрується на інформативному просуванні туризму, розширенні його значимості і переваг небезпечності, а також створенні нової матеріально-технічної бази. Організація намагається упорядкувати діяльність різних націй в туризмі шляхом розробки і впровадження визначених принципів у галузі міжнародного туризму.

ВТО є основним представником туризму в ООН і діє як найавторитетніший орган у світовому туризмі. Крім того, ВТО розробляє міжнародні документи (акти) і стежить за їхнім дотриманням, а також за реалізацією вже існуючих правил, сприяючи розв'язанню міжнародних туристичних розбіжностей.

Інші аспекти діяльності ВТО полягають у наданні допомоги в розвитку країн організації і стимулюванні співробітництва між ними в питаннях, які впливають на туризм. Все це реалізується завдяки прийняттю відповідних стандартів обладнання, понять, мови, умовних позначок для полегшення спілкування і перебування іноземних туристів у чужій країні. ВТО також виступає як організація з обміну інформацією, яка заохочує використання нових розробок та знань у галузі розвитку туризму і реалізації маркетингу. Одне з найважливіших завдань ВТО це дослідження, що включають вивчення статистики з міжнародного туризму, винаходи нових методів виміру, прогнозування, розробку і маркетинг - все це може бути національними туристичними організаціями в їхній діяльності.

ВТО подає регулярний звіт про стан світового туризму, який враховує як досягнення, так і перепони для подальшого розвитку туристичної індустрії. ВТО намагається сприяти світовому туризму через виключення або обмеження урядового втручання у міжнародний туризм так, як і в процесі стандартизації вимог до паспортів, віз, реєстрації в міліції, в'їзних формальностей тощо.

Знаменною подією діяльності ВТО стало проведення Всесвітньої конференції з туризмі (ВКТ), яка відбулася в Манілі (Філіппіни) з 27 вересня по 10 квітня 1980 року. Рішення про скликання ВКТ прийняла II сесія Генеральної асамблеї ВТО (травень 1977 p.). На конференції були розглянуті питання відповідальності держав за розвиток туризму (соціально-економічні умови, цілі і завдання, стримуючі чинники) та такі актуальні проблеми: людина -організатор свого відпочинку; регулювання попиту і пропозиції; науково-технічне співробітництво у галузі туризму; підготовка кадрів для індустрії туризму тощо. В заключному документі знайшли відображення спільно напрацьовані під час обговорення рекомендації. Цей документ отримав назву Манільської декларації з світового туризму. У конференції взяло участь більше як 100 держав.