Залежність загальної виручки від реалізації від еластичності попиту по ціні.

Таким чином, зміна ціни викличе зміну обсягу попиту. Але існують і нецінові детермінанти попиту, які включають: рівень доходів споживачів туристичних товарів і послуг, кількість споживачів, якість послуг, моду і смаки. Вони також впливають на попит.

Розглянемо еластичність попиту по доходу, так як зростання доходів значно впливає на підвищення попиту на туристичну продукцію при будь-якій заданій ціні. Таким чином, дохід потенційних споживачів і попит знаходяться в прямій залежності.

Еластичність попиту по доходу - це чутливість попиту до змін в доходах споживачів. Вона визначається як процентні зміни доходів при незмінних цінах. Ефект змін в доходах графічно поданий на рис.7.1.4., де Д_о (V₀) - крива попиту на подорожі при рівні доходу V0. Якщо рівень доходу збільшується від V₀ до V_j, то обсяги попиту також зростають Це означає, що вся крива попиту зміщується вправо. При визначеній ціні Р_j, кількість турів на які є попит спочатку було Q_o (на кривій попиту Д_о (V₀)). З зростанням доходу до V_j, попит при тому ж рівні ціни Р_j, зросте до Q_j (на кривій попиту Д_j (V_j)).

Рис. 7.14 Еластичність попиту на туризм по доходу

Еластичність попиту по доходу із визначених може бути представлена наступним рівнянням.

7.1.3.

де Q - зміна обсягу попиту Q на тури;

V - зміна доходу V.

Еластичність попиту по доходу може змінюватися від нуля до безкінечності. Коли еластичність по доходу знаходиться в межах між нулем і одиницею, попит вважається нееластичним по доходу, тобто поза залежністю від змін в доходах попит залишається більш-менш стабільним. Якщо еластичність більша одиниці, то попит еластичний до доходу і це означає, що по мірі зростання еластичного доходу або доходу визначеного сегменту ринку і при незмінних цінах на подорожі попит на тури зросте. Еластичність може дорівнювати і одиниці.

Товари низької якості є виключенням із цього правила. В даному випадку немає прямої залежності між доходами і кількістю продукції на яку є попит.

Згідно з законом Енгеля із збільшенням доходу зменшується та його частина, яка витрачається на товари першої необхідності і збільшується частина витрат на предмети розкоші та духовний розвиток (сюди ж відноситься і туризм). Всі товари можна розподілити на три групи: 1) товари нижчого рангу - в основному продовольчі, які забезпечують мінімальне фізичне існування; 2) товари нормальної якості - деякі продовольчі і промислові товари; 3) високоякісні, особливо модні товари і товари-раритети. При збільшенні доходів попит на товари першої групи спочатку збільшуються, потім стабілізуються, а потім починає знижуватись; попит на товари другої групи спочатку зростає, потім стабілізується, а потім знову починає зростати; попит на товари третьої групи спочатку йде вгору і після цього стабілізується.

Продукти туристичної індустрії реалізуються у вигляді послуг. Послуга туризму, як і послуга взагалі, є дією відповідної споживчої вартості, що проявляється у корисному ефекті, який задовільняє ту чи іншу людську потребу. При цьому послуга може бути надана або у вигляді товару, або у вигляді функціонування саме живої праці. Визначені два способи виробництва послуг обумовлюють і два види послуг: матеріальні (виробничі), опосередковані якимось продуктом, і нематеріальні (невиробничі), не пов'язані з матеріальними продуктами, виробництво яких невід'ємне від їх споживання.

Звідси випливає, що тур представляє собою комплекс різноманітних послуг (розміщення, харчування, транспортні послуги, побутові, туристичні, екскурсійні тощо), які об'єднані на основі головної мети подорожування і надаються на визначеному маршруті й у визначений час.

Окрім послуг, туристи можуть купляти товари туристичного призначення. Сукупність послуг і товарів туристичного призначення формують поняття "туристичний продукт", складовими якого є:

- тури, об'єднані за цілеспрямованістю (пізнавальні, оздоровчі, наукові тощо);

- туристично-екскурсійні послуги різноманітних видів (розміщення, харчування, транспортні послуги і т.д.);

- товари туристично-сувенірного призначення (карти, сувеніри, проспекти тощо).

У туризму є два напрямки спрямування: його можна імпортувати в країну й експортувати з неї.

Витрати туристів з інших країн - це вкладення в економіку даної приймаючої країни. Так, наприклад, туристи з Іспанії, що подорожують по Україні, отримують свої доходи переважно у своїй країні проживання. Витрачаючи кошти в Україні, вони вкладають їх в економіку нашої країни. Таким чином, витрати іноземців у країні в туристичних діях представляють для України туристичний експорт. Інакше кажучи, вивіз з країни туристських вражень, який супроводжується одночасним ввезенням туристом грошей у дану країну, називається туристичним експортом.

Туристичний імпорт - це ввезення в країну туристських вражень, яке супроводжується одночасним вивезенням туристом грошей з даної країни. Дані висновки можна проілюструвати схемою на рис.7.1.5.

Якщо туристи з України здійснюють подорож в Іспанію, то це стає туристичним імпортом в економіку України. Гроші іспанських туристів, зароблені в Іспанії, але витрачені в Україні, є туристичним імпортом для іспанської економіки.

При туристичному експорті напрямок грошових потоків співпадає з напрямком туристичних потоків, тоді як при експорті товарів дані потоки спрямовані протилежно.

Якщо потік платежів іде в Україну, то це означає, що було експортовано або туристичний досвід, або товари. Грошові потоки в обох випадках йдуть в одному напрямку.

Рис. 7.1.5. Економічне порівняння товарних і туристичних потоків

Сьогодні відоме поняття "галузь" поступово розмивається. Для ринкової економіки характерно не стільки розвиток окремих галузей, скільки функціонування диверсифікованих міжгалузевих комплексів. Оскільки в туризмі виробляються і предмети споживання, і послуги, то можна зробити висновок, що туризм - це диверсифікований міжгалузевий комплекс соціально-побутової інфраструктури, який має виробничі і невиробничі функції та представляє собою туристичну індустрію. Господарський процес, що відбувається у галузі туризму, є виробничо-обслуговуючим процесом.

Становлення і розвиток туризму як галузі характеризується системою визначених економічних показників, які відображають кількісний обсяг реалізації туристичних послуг та їхню якісну сторону.

Система показників розвитку туризму для країни включає:

• обсяг туристичного потоку;

• середню величину туристичних витрат на добу;

• стан і розвиток матеріально-технічної бази туризму;

• показники фінансово-економічної діяльності туристичного підприємства;

• показники розвитку міжнародного туризму.

Розглянемо більш детально кожен з названих показників.

Туристичний потік - це постійне прибуття туристів у країну. Обсяг туристичних потоків характеризується такими показниками, як загальна кількість туристів, кількість туроднів, середній термін перебування туристів у країні. Для розрахунку кількості туроднів можна скористатися такою формулою:

KD=ЧT T, 7.1.4.

де KD - кількість туроднів;

ЧТ- чисельність туристів;

Т - середня кількість днів, проведених туристом у країні.

Інформація про туродні дуже важлива при плануванні суспільної інфраструктури і матеріально-технічної бази туризму.

При отриманні цих даних неважко оцінити передбачувані витрати одного туриста за добу. Але дані про витрати носять досить приблизний характер і ними треба користуватись обережно. Статистика з даного показника, як правило, прихована, а кількість грошей, витрачених під час відпочинку, часто не занотовується туристом. Тим не менш, місцевій владі і широкій громадськості сумарні витрати подорожуючих у туристичному регіоні видаються найбільш зрозумілими та вражаючими даними. Величина сумарних туристичних витрат в окремому регіоні визначається так:

7.1.5.

де - сумарні витрати туриста;

ВТ_сер - середні витрати туриста на добу.

Але туристичний потік - явище нерівномірне. Тому були виведені коефіцієнти нерівномірності туристичного потоку, яі розраховуються за такими формулами:

7.1.6

7.1.7.

7.1.8.

де КН – коефіцієнт нерівномірності туристичного потоку;

КD max, KD min – кількість туроднів у місяці максимального і мінімального туристичного потоку відповідно людино-днів;

KDp, KDcp – річна і середньомісячна кількість туроднів відповідно людино-днів.

Показники, які характеризують стан і розвиток матеріально-технічної бази туризму, визначають її потужність у даній країні. До них відносяться: ліжковий фонд готелів, санаторіїв, будинків відпочинку та інших місць розміщення туристів; кількість місць на підприємствах харчування обслуговуючих туристів; кількість місць на підприємствах розваг (аквапарки, театри, казино тощо), відведених для туристів, і т. ін.

Потужність ліжкового фонду визначається за формулою:

ПЛФ = ЧКр 365+ ЧТс Тс, 7.1 .9.

де ПЛФ - потужність ліжкового фонду, од.;

ЧКр - кількість ліжко-місць цілорічного використання;

ЧТс - кількість ліжко-місць сезонного використання;

Тс - кількість днів сезонного використання.

Показники фінансово-економічної діяльності туристичного підприємства складаються з: обсягу реалізації туристичних послуг або виручки від реалізації послуг туризму; показників використання робочої сили (продуктивність праці, рівень витрат на оплату праці та ін.); показників використання виробничих фондів (фондовіддача, оборотність оборотних коштів); собівартості послуг туризму; прибутку; рентабельності; фінансових показників (платоспроможність, ліквідність, фінансова стійкість, валютна самоокупність тощо).

Окремо виділяються показники, які характеризують стан і розвиток міжнародного туризму:

• чисельність туристів, які відвідали зарубіжні країни (визначаються за кількістю перетинів державного кордону);

• кількість туроднів (за іноземними туристами);

• сумарні грошові витрати, затрачені туристами під час закордонних поїздок.

Всі перелічені вище показники мають відповідний вплив на економіку регіону, в якому функціонує і розвивається туристична індустрія. Це проявляється у притоку валюти, створенні нових робочих місць, покращанню інфраструктури регіону тощо.

Туризм як торгівлю послугами на світовому ринку можна визначити як невидимий експорт, що приносить відповідний внесок у платіжний баланс країни. Позитивним явищем вважається той факт, коли сума ввезення валюти туристами переважає суму її вивозу за кордон.

Ситуація балансу платежів безпосередньо впливає на валовий національний продукт (ВНП) країни, величина якого визначається за наступною формулою:

ВНП = ВС+І+ВУ+(е-і), 7.1.10.

де ВНП - валовий національний продукт;

ВС - витрати споживачів;

І- інвестиції;

ВУ- витрати уряду;

е - експорт;

і- імпорт.

Істотно, що коли імпорт перевищує експорт, то ВНП буде мати менше значення, а тому українській економіці вигідно залучати у нашу країну більше туристів і заохочувати їх витрачати тут більше грошей, ніж відправляти українських громадян подорожувати за кордон.

Гроші туристів починають повністю працювати на економіку регіону, коли туристична фірма купляє місцеві (регіональні) товари та послуги. Продавці цих товарів і послуг, отримавши гроші від туристів, виплачують з них заробітну плату своїм працівникам, які, у свою чергу, витрачають їх на купівлю товару, оплату послуг тощо. Але якщо працівники, отримавши заробітну плату, витрачають її на купівлю імпортних товарів чи відпочинок за кордоном, то цикл замикається і відбувається відплив грошей з регіону.

Поєднання прямого і непрямого впливу схеми витрат туристів визначає вплив на місцеву економіку в цілому. Як правило, не весь дохід, отриманий у кожному циклі витрат туристів, буває втраченим. Деяка його частина відкладається, а інша витрачається за межами даного регіону. Чим більша частка доходу, витрачена у межах регіону, тим більший ефект мультиплікатора. Здатність утримувати туристичний дохід у межах регіону залежить від економічної замкнутості регіону і самостійності місцевої економіки. Якщо місцева (регіональна економіка) здатна виробляти товари та послуги, які користуються попитом у туристів, то ефект мультиплікатора буде дуже значним. Чим більше товарів імпортується з інших регіонів, тим меншим буде ефект мультиплікатора.

Із зазначеного можна зробити висновок, що ефект мультиплікатора - це кількість разів, за які гроші, вкладені туристами у місцеву економіку, були фактично витрачені у приймаючому регіоні. Цей коефіцієнт можна також назвати коефіцієнтом доходів, оскільки витрачені туристами гроші прямо чи побічно стають доходами місцевого населення. Теоретично ефект мультиплікатора у туризмі не підлягає сумнівам, але на практиці виникають труднощі з його обліком. Західна економічна наука з проблем туризму тільки починає розробляти методику обліку та розрахунку внеску галузі в економіку країни.

Крім ефекту мультиплікатора, існують і супутні економічні явища. Зростаючі витрати туристів викликають необхідність у додатковій робочій силі, що відображається коефіцієнтом зайнятості. З розширенням діяльності туристичного регіону удосконалюється його інфраструктура, відбувається будівництво нових будівель і споруд. Отже, можна розрахувати коефіцієнт доходу. Розглянемо ці коефіцієнти більш детально.

Коефіцієнт зайнятості. Кількість існуючих та нових створюваних робочих місць є одним з важливих показників внеску туристичної галузі в національну економіку. Найбільш досліджена категорія працівників, зайнятих у туризмі, -- в готельному та курортно-санаторному господарстві. Побічна ж зайнятість, створювана туристичною індустрією сьогодні, може бути оцінена лиш приблизно. Коефіцієнт зайнятості у регіонах різний і залежить від їхньої економічної бази. Якщо коефіцієнт зайнятості складає 1,15, то це означає, що країна може забезпечити працевлаштування додатково 0,15 чоловік на кожного працюючого в обслуговуванні експортного туристичного попиту. А якщо цей коефіцієнт складає, наприклад, 2,75, то держава забезпечує робочими місцями приблизно 1,75 чоловік на кожного вже працюючого у туристичній індустрії. У цілому коефіцієнт зайнятості країни змінюється прямо пропорційно чисельності населення чи загальній кількості працюючого населення.

Коефіцієнт доходу. Зайнятість населення передбачає дохід, який стимулює економіку регіону в процесі його розвитку. Значимість цього стимулювання залежить від деяких чинників. Якщо використовувати як приклад готель, то його адміністрації необхідно вибрати один з двох способів розподілу прибутку: 1) витратити його на товари і послуги або 2) відкласти його частину. Економісти називають ці способи маржгтальною схильністю до споживання (МСС) або маржинальною схильністю до збереження (МСЗ) -відпливом грошей з місцевої економіки. Відплив маржинальних (додаткових) фондів з місцевої економіки може здійснюватись двома шляхами: вони можуть бути відкладеними на збереження або використані на придбання імпортних товарів. У будь-якому випадку ці дії сприяють відпливу фондів і не стимулюють місцеву економіку.

Основним об'єктивним чинником, який визначає рівень споживання, є дохід, а тому обсяги споживання прямо пропорційні його величині. Суб'єктивна схильність до споживання може бути середньою і граничною (маржинальною). Середня схильність до споживання у людей або туристичних підприємств відображається відношенням спожитої частини доходу до загального доходу. Гранична схильність до споживання відображається відношенням зміни у споживанні до тієї зміни в доході, яке його викликало.

Але і людина, і туристичне підприємство не тільки споживають, але й зберігають. Збереження - це та частина доходу, яка не споживається. Схильність до зберігання буває також середньою і граничною (маржинальною). Середня схильність до зберігання відображається відношенням збереженої частини доходу до загального доходу. Гранична схильність до зберігання відображається відношенням будь-якої зміни у збереженнях до тієї зміни в доході, яке її викликало.

Якщо валовий дохід туристичного підприємства розпадається на споживання і зберігання, то приріст споживання плюс приріст зберігання завжди дорівнює приросту доходу. За цих умов сума маржинальної схильності до споживання і маржинальної схильності до зберігання дорівнює одиниці:

MC3 ± MCC = 1, 7.1.11.

МСЗ = 1-МСС, 7.1.12.

МСС = 1-МСЗ. 7.1.13.

Для того, щоб зрозуміти сутність коефіцієнта доходу (KD), треба приблизно розрахувати, яка частина грошей туристів, отримана туристичним регіоном, витрачається, а яка частина відкладається (відплив). Тоді коефіцієнт доходу можна розрахувати за формулою

7.1.14.

Розглянемо це на прикладі. Нехай загальні витрати туристів у Київському регіоні склали $2000, а маржинальна схильність до споживання дорівнює 0,5. Схема витрат проходить 6 етапів на рік:

$2000 + [0,5-2000] + [(0,5)2 -2000] + [(0,5)3 -2000] + + [(0,5)4 -2000] + [(0,5)5 -2000] + [(0,5)6 -2000] = = $2000 + 1000 + 500 + 250 + 125 + 62,5 + 31,25 = $4000

Зробимо обчислення:

Таким чином, первинна сума в $2000 туристичних витрат обертається $4000 фонду приймаючого туристичного регіону.

Відплив грошових коштів. Відплив - це комбінація збережень (гроші, які не надаються у позику) та імпорту (гроші, які витрачаються на туристичні потреби за межами приймаючої держави). Якщо витрачаються гроші за кордоном на імпортні товари, то очевидно, що це не стимулює місцеву економіку. Аналогічно, якщо гроші відкладені у формі зберігання, які не надаються у позику протягом року, то вони теж не стимулюють економіку. Таким чином, для отримання максимального економічного прибутку від туристичних витрат необхідно вкладати якомога більше туристичних фондів у місцеву економіку шляхом купівлі національних товарів і послуг, оскільки заморожування грошових коштів або придбання імпорту у великих обсягах не сприяє розвитку приймаючої країни.

Сьогодні в Україні відплив коштів досить значний, тому що занепад виробничої сфери примушує готелі, транспортні підприємства, підприємства харчування та інших постачальників туристичної галузі купувати обладнання і деякі послуги за кордоном.

Функціонування підприємств туристичної індустрії характеризується його здатністю приносити достатній доход або прибуток як кінцевий фінансовий результат роботи. В умовах ринку прибуток виступає основним чинником стимулювання підприємницької діяльності. Він забезпечує можливість розширення діяльності, задоволення соціальних і матеріальних потреб членів трудового колективу, виступає основним джерелом формування бюджету. За рахунок прибутку покриваються боргові зобов'язання підприємств перед банками й інвесторами.

Враховується також рентабельність роботи туристичного підприємства і рентабельність продукції та послуг.

У зв'язку з цим кожна туристична фірма здійснює розрахунок загальної рентабельності (Rз), рентабельності продукції і послуг (Rnn) та число оборотів коштів (Uok).

Загальна рентабельність визначається як відношення прибутку до нарахування процента до активів балансу:

7.1.15

де П - прибуток до нарахування процента,

А - активи;

7.1.16

де Вр - виручка від реалізації;

7.1.17

У світовій практиці рентабельність одиниці окремих видів продукції чи послуг (Roпп) вираховується також як відношення прибутку по відповідному товару чи послузі до їхньої собівартості:

7.1.18

де Ц - ціна товару чи послуги,

С - собівартість товару чи послуги.

Наведена формула може використовуватися для розрахунку рентабельності окремих турів.

Важливим показником функціонування туристичного підприємства є його фінансовий стан. Аналіз фінансового стану передбачає визначення коефіцієнтів платоспроможності (Кп) та ліквідності (Кп):

7.1.19

де Вк - власний капітал;

7.1.20

де Ав - високоліквідні активи,

Зк - короткострокова заборгованість.

У першому випадку (7.5.16) коефіцієнт платоспроможності розраховується як відношення власного капіталу до активів, а в другому (7.5.17) - як відношення високоліквідних активів (грошових засобів на рахунках) до короткострокової заборгованості.

Туристичне підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж довгострокові і короткострокові зобов'язання, та ліквідним, якщо його поточні активи більші, ніж короткострокові зобов'язання.

При цьому необхідно враховувати, що фінансове правління діяльністю і наявність грошових коштів більш важливе, ніж поточний прибуток, а відсутність грошових коштів у банку може призвести до кризи фінансового стану. Показники можна вважати задовільними у випадку низьких витрат і відсутності заборгованості.

Питання для самоперевірки

1. Які складові формують поняття "туристичний продукт"?

2. Розкрийте суть понять "туристичний експорт" і "туристичний імпорт".

3. Що включає в себе система показників розвитку туризму?

4. Як визначаються такі показники як кількість туроднів; величина сумарних витрат; коефіцієнти нерівномірності туристичного потоку?

5. Які показники характеризують стан і розвиток матеріально-технічної бази туризму?

6. Що характеризує фінансово-економічну діяльність туристиного підприємства?

7. Як баланс платежів впливає на валовий національний продукт країни?

8. Як Ви розумієте таке явище, як "ефект мультиплікатора "?

9. Дайте характеристику коефіцієнту зайнятості і коефіцієнту доходу. Для чого вони застосовуються?

10. Поясніть поняття "маржинальна схильність до споживання" і “маржинальна схильність до збереження”.

11. Як відплив грошових коштів діє на економіку регіону країни?

12. Перелічіть позитивні і негативні наслідки розвитку туризму.

13. Сформулюйте очікувані переваги та можливі недоліки розвитку туризму.

14. Як визначити загальну рентабельність та рентабельність продукції та послугу турфірмі?

15. За допомогою яких показників оцінюється фінансовий стан туристичної організації?