Продуктивність і проведені витрати

Продуктивність автобуса (автомобіля) за рейс W_p визначається кількістю перевезених туристів за час рейсу:

де: Д_ср- середня дальність поїздки, км;

V_t - технічна швидкість, км/год;

Z - коефіцієнт використання пробігу (0,90-0,95);

t_p - час рейсу (час руху + час зупинок для посадки-висадки + час простою на кінцевих пунктах маршруту), год.

Знаючи продуктивність W_p автобуса за рейс і кількість рейсів у годину, добу, місяць, рік, можна визначити годинну, добову, місячну й річну продуктивність.

Проведені витрати В_п на перевезення визначаються формулою:

В_п = С_е + [Е_н(К - Ц_л) 100] / W_r,

де: С_е- експлуатаційні витрати, грн.;

Е_н- нормативний коефіцієнт економічної ефективності;

К - вартість придбання автобуса, грн.;

Ц_л - ліквідна вартість зношеного автобуса, грн.;

W_r- річна продуктивність автобуса, пас./рік,

У ряді випадків при виборі типу автобуса варто розрахувати його економічність (Е), тобто кількість енергії (палива), що витрачається на 100 пас./км:

Е = 1000 Q_m П_m T_з W_r,

де: Q_т - річна кількість палива, що витрачається, л;

П_т - щільність палива, г/см³;

Т_з - теплоутворююча здатність палива, ккал;

W_r - річна продуктивність одного автобуса (автомобіля), пас./рік.

Організація туристичних подорожей на внутрішніх маршрутах

Порядок організації туристичних подорожей розглянемо на прикладі автомобільних перевезень на внутрішніх маршрутах.

Як уже вказувалося раніше, транспортні подорожі туристичні бюро реалізують разом з автотранспортними підприємствами на основі разових, сезонних або річних договорів оренди, якщо вони не мають на балансі власного транспорту. В орендних договорах варто відобразити:

• обов'язки орендодавця й орендаря;

• предмет цільового використання транспорту;

• тривалість його оренди;

• систему орендної плати (погодинна, за кілометр пробігу, договірна і т.д.);

• графік подачі транспорту по годинах доби;

• взаємини водія з турсупроводжуючим, екскурсоводом або гідом;

• порядок взаєморозрахунків;

• відповідальність сторін за виконання договору;

• інші, у тому числі форсмажорні, умови.

Невід'ємною частиною даного договору є паспорт або маршрутна картка транспортного туристичного маршруту. Якщо такий маршрут відкривається вперше, то потрібно паспорт маршруту погодити з перевізником.

У паспорті (картці) транспортного маршруту варто вказати:

• тип маршруту (лінійний, кільцевий, радіальний і т.д.);

• карту-схему маршруту з прив'язкою до населених пунктів або вуличної мережі;

• графік руху за маршрутом;

• позначення зупинок, місць нічлігу;

• місце розташування пунктів технічної допомоги, заправних станцій, пунктів харчування та пунктів медичної допомоги, розташування постів ДАІ, шляхоексплуатаційної служби й ін.;

• тривалість маршруту в годинах, календарних днях;

• стан дорожнього покриття;

• кількість туристів на маршруті й ін.

У рамках колишньої Центральної Ради з туризму й екскурсій (ЦРТЕ) була проведена повна паспортизація існуючих маршрутів, які доцільно використовувати. Якщо існуючий маршрут, що має паспорт, не обстежився протягом двох років, можна провести його повторне обстеження разом з перевізником. Таке ж обстеження варто провести й при відкритті нового маршруту.

При укладанні договору варто з'ясувати наявність ліцензії на право перевізної діяльності та територію, на якій вона діє.

Автотранспортне підприємство як орендодавець повинно дотримуватись ряду вимог до рухомого складу та водія.

Поряд з вимогами, регламентованими Правилами дорожнього руху, потрібно в договорі або в додатку до нього включити наступні пункти:

• забезпечення культури обслуговування туристів;

• про санітарний стан автобуса (автомобіля);

• про обмеження (чи заборону) руху в нічний час (нормативними документами ЦРТЕ було заборонено проведення автобусних подорожей з 0 до 4 годин);

• забезпечення транспортного засобу аптечкою для пасажирів;

• наявність мікрофона, радіотрансляції, телевізора, відео;

• наявність пристроїв опалення, вентиляції і кондиціонування повітря;

• наявність чистих чохлів, підголівників, фіранок;

• наявність багажних відсіків, відсіків для ручного багажу тощо.

Для тривалих подорожей варто використовувати висококомфортабельні автобуси з м'якою підвіскою, кріслами, що регулюються, низьким рівнем шуму і вібрацій, великим запасом ходу з одного заправлення, бажано екологічно чистим паливом. При цьому передбачаються також такі атрибути життєзабезпечення, як гардероб, туалет, бар, холодильник, кухня й ін.

Вимоги до мікроклімату в автобусі регламентуються ГОСТами, санітарно-гігієнічними нормами й міжнародними стандартами.

Так, система кондиціонування повітря повинна забезпечувати мікроклімат у всіх інтервалах зовнішніх температур у межах 22-24°С при повітрообміні 5м/с (перший рівень комфорту). Рівень шуму в усіх частинах салону не повинен перевищувати 72 дБ (у районі силового агрегату 74 дБ).

Рівень інфразвуку в будь-якому місці салону не повинен бути більшим за 96 дБ.

Зміст шкідливих пар і домішок у повітрі салону регламентується нормами ГОСТа 121012-78.

Вібрація в салоні не повинна перевищувати вимоги стандарту ІСО 025313-68.

Крок між сидіннями в автобусі - 80-85 см; повинне бути передбачено поворотне сидіння для екскурсовода.

Робоче місце водія має бути відгороджене перегородкою від салону.

Скло автобуса на бічних вікнах повинно бути подвійним, детермальним, з покриттям, що зменшує теплообмін салону з зовнішнім середовищем, а скло - позитивну кривизну. Бажано, щоб лобове скло було типу "Триплекс", детермальне.

На бічному і лобовому склі, крім фіранок, передбачені спеціальні рулонні протисонячні штори.

Багажники в нижній частині автобуса повинні бути з розрахунку 0,15 м/чол. і мати освітлення.

У салоні повинні бути сміттєві ящики, в автобусах класу "люкс" - передбачене індивідуальне освітлення. Також у салоні необхідним є термос з питною водою з розрахунку 0,2 л на 1 людину (на південних напрямках з розрахунку 0,4 л на людину).

Якщо силова установка автобуса розташована позаду, то над нею не встановлюються сидіння. Ця частина повинна мати перегородку від салону, за якою може бути розміщений туалет, умивальник, гардероб тощо.

Для далеких маршрутів передбачається відеомагнітофон з декількома моніторами (телевізорами) і пультом дистанційного керування, портативна магнітола, а також рекомендується радіотелефон або рація із симплексним зв'язком.

Водій на туристичному маршруті повинен бути у формі або іншому чистому й охайному одязі, а також мати права водія відповідної категорії, ліцензію, кредитнобензинову картку або талони на заправлення, шляховий лист, атлас автомобільних доріг, план-схему маршруту, транспортну туристську картку й іншу туристську документацію.

На туристичні маршрути допускаються водії, які пройшли відповідне стажування, у тому числі на даному туристичному маршруті, ретельно підготували свій автобус до рейсу, одержали відповідний інструктаж, пройшли медичний огляд.

Водію категорично забороняється виїзд на туристично-екскурсійний маршрут на несправному автобусі, самовільно змінювати шлях проходження по маршруту, якщо це не диктується вимогами безпеки руху. Забороняється також починати рух з відкритими дверима. Водій на маршруті не має права провозу в автобусі сторонніх осіб, не дозволяється також розмовляти з туристами під час руху, втручатися у роботу екскурсовода або гіда.

На внутрішніх туристичних маршрутах використовуються автобуси різних класів у залежності від дальності поїздки, кількості туристів у групі, категорії маршруту, рівня комфорту і т.д.

Екскурсійне обслуговування індивідуальних туристів і невеликих туристських груп здійснюється легковими автомобілями та мікроавтобусами типу РАФ, УАЗ чи закордонними аналогами. Групи туристів у кількості 15-20 чоловік обслуговуються вітчизняними автобусами моделей ПАЗ, КАВЗ чи закордонними автобусами аналогічної місткості; групи 35-40 чоловік - автобусами ЛАЗ, "ІКАРУС", ТАМ, "МЕРСЕДЕС" тощо.