2.3. Енерговитрати при систематичній м'язовій діяльності

Сучасна наука про харчування в спорті базується на концепції збалансованості харчування, однією з умов якого є відшкодування енергії, що витрачається. Залежно від специфіки виду спорту загальна витрата енергії може коливатися від 3000 ккал/добу (для шахістів) до 7700 ккал/добу (велосипедистів).

Із зростанням енерговитрат повинна змінюватися і калорійність добового раціону спортсменів. Теоретично спортсмен здатний витрачати понад 8000 ккал на добу, але така енерговіддача щодня неможлива. Слід вважати, що через обмежену продуктивність травного апарату енерговитрати спортсмена не можуть в середньому перевищувати 6000 – 6300 ккал на добу.

Аналіз величин добового споживання енергії у представників різних видів спорту показує, що найбільші значення середніх показників спостерігаються у деяких представників тих циклічних видів спорту, які вимагають вияву витривалості. Так, у велосипедистів енерговитрати в середньому становлять

5900 ккал, у тріатлоністів – 5230 ккал. Середній показник споживання енергії у футболістів може перевищувати 4800 ккал, у баскетболістів-чоловіків – 5500 ккал.

Розрізняють три основні типи обміну речовин у спортсменів. Перший тип обміну речовин наявний при великих фізичних навантаженнях, коли підвищується витрата пластичних матеріалів для енергетичних носіїв, а також збільшується використання внутрішньом'язових джерел енергії. Інтенсифікуються також гліколитичні процеси, пов'язані з виникненням робочої гіпоксії і наростаючої кисневої заборгованості. Другий тип – характерний для середніх і помірних навантажень. Тут більшою мірою використовуються позам'язові джерела енергії, процеси гліколізу витісняються процесом аеробного окислення. Третій тип обміну речовин формується при тривалих фізичних навантаженнях середньої й помірної інтенсивності. У цих умовах настають повторні порушення стійкого стану метаболічних процесів (посилення гліколізу, поява робочої гіпоксії, утворення кисневої недостатності тощо). Для третього типу обміну речовин характерна велика тривалість відновного періоду.

При розробці добового харчового раціону спортсмена, перш за все, слід розраховувати його калорійність. Основою для визначення калорійності раціону є добові енерговитрати спортсмена, які складаються з витрати енергії на забезпечення основного обміну речовин в організмі (робота серця, легенів, печінки, нирок, підтримка постійної температури тіла і т.д.), процесу засвоєння їжі і м'язової діяльності. Основну частину добових енерговитрат спортсмена становлять витрати енергії під час тренувальних занять (40 – 50%). Потрібно відзначити, що витрати енергії при заняттях окремими видами спорту можуть бути вищими, ніж середні величини енергетичних витрат при виконанні важкої й особливо важкої праці. М'язове скорочення обов'язково супроводжується витратою енергії, запасеної в молекулах аденозинтрифосфорної кислоти (далі – АТФ). Існують два шляхи синтезу АТФ – аеробний і анаеробний – з участю кисню і без його участі. Анаеробний шлях здійснюється за рахунок таких реакцій, як креатинкіназна – утворення АТФ з креатинфосфату, гліколітичне фосфорування – утворення АТФ при окисленні глюкози, міокіназна – утворення АТФ з двох молекул АДФ. Аеробний шлях синтезу АТФ – це синтез АТФ в циклі трикарбонових кислот при транспорті водню й електронів дихального ланцюга мітохондрій. При аеробному окисленні глюкози утворюється в 12 разів більше молекул АТФ, ніж при анаеробному.

Джерела енергії та її запаси в організмі людини наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1