2.8. Роль мінеральних речовин у харчуванні спортсменів

Мінеральні речовини в харчуванні спортсменів необхідні для регуляції водно-сольового обміну, підтримки кислотно-лужної рівноваги, нормального проходження основних метаболічних реакцій. Потреба в мінеральних речовинах у процесі систематичних занять спортом підвищується, і особливо в тих видах спорту, де спостерігається значне виділення поту. Зокрема, вміст калію і натрію в добовому раціоні доцільно збільшувати на 20 – 24%.

Якщо спортсмени відчувають дефіцит у певних мінеральних речовинах, то цей дефіцит може тимчасово негативно позначатися на їх фізичних можливостях. Збільшення вмісту в організмі того чи іншого елементу може стимулювати його природний ефект і тим самим сприяти підвищенню фізичних можливостей. Експериментальні відомості про вплив на фізичну працездатність отримані для таких елементів як залізо, цинк, мідь, селен і хром. Проте оскільки багато які з мінеральних речовин необхідні для організму в малих кількостях, не виключено, що навіть незначні зміни в мінеральному статусі здатні вплинути на фізичні можливості організму.

Додаткове споживання кальцію не впливає на фізичну працездатність, але сприяє забезпеченню міцності кісткової тканини. Помірне збільшення споживання цього мінералу не шкодить здоров'ю, проте приймати його в кількостях, що перевищують встановлені норми, не рекомендується.

Відомостей з приводу дефіциту фосфору у спортсменів практично немає, і щодо застосування протягом тривалого часу препаратів які містять фосфор, рекомендації відсутні, оскільки це може викликати зниження рівня кальцію в крові.

Оскільки втрати цинку відбуваються переважно з потом і сечею, фізичне тренування може призвести до розвитку дефіциту цинку в організмі спортсмена. Дійсно, у ряді праць зазначено, що у спортсменів встановлено низький цинковий статус. Але використання високих доз цинку може викликати ряд негативних ефектів, зокрема зниження вмісту в крові ліпопротеїдів високої густини.

Оскільки статус міді у спортсменів остаточно не встановлений, відсутні дані про те, що застосування препаратів, які містять мідь, сприяє збільшенню фізичної працездатності, а також те, що високі дози споживаної міді потенційно токсичні, то додатковим застосуванням цих препаратів слід нехтувати.

Взаємозв'язок між статусом селену і фізичною працездатністю не встановлений, але це не виключає його участі в забезпеченні фізичної працездатності. Оскільки надмірне споживання селену здатне викликати небажані ефекти, використання його спортсменами як мінеральної підтримки небажано.

Фізичні навантаження можуть викликати втрату хрому із сечею, визначаючи тим самим його дефіцит в організмі у спортсменів. Водночас є відомості про те, що хром може сприяти приросту м'язової маси і усилювати ефект дії інсуліну. Проте обґрунтованих рекомендацій з використання препаратів, які містять хром, на сьогодні немає.

Відомо, що все залізо в організмі (2 – 5 г) можна розділити на декілька самостійних фундацій: еритроцитна (гемоглобін) складає 60 – 70%; тканинна (міоглобін, ферменти, які містять залізо) – 8 – 10%; транспортна (трансферрин) – 30 – 35%. При недостатньому надходженні заліза з їжею спочатку організм починає використовувати залізо, що входить до запасного фонду. Цей рівень недостатності заліза в організмі відповідає первинному залізодефіцитному стану і виявляється за рівнем ферритину, рівень якого знижується в крові. Потім при виснаженні запасної фундації починає зменшуватися транспортна фундація і розвиватися латентна форма дефіциту, яка досить чітко виявляється за зниженим рівнем заліза в крові, підвищенням залізозв'язувальної здатності крові та низьким насиченням трансферрина залізом.

На наступній стадії частковому виснаженню в організмі піддаються тканинні й еритроцитні фундації, що супроводжується зниженням рівня гемоглобіну крові до 100 – 110 г/л і викликає анемію.

Зниження запасів заліза в організмі не впливає на фізичну працездатність, за винятком залізодефіцитної анемії. Застосування препаратів, які містять залізо, не позначається на фізичній працездатності, але, знову-таки, не в разі залізодефіцитної анемії. Надмірне споживання заліза може призвести до негативних наслідків, зокрема, знизити засвоюваність цинку.

Неповноцінне харчування, ймовірно, є основною причиною дефіциту якої-небудь мінеральної речовини, що знаходиться у спортсмена, хоча в окремих випадках виникненню такого дефіциту можуть сприяти фізичні навантаження. Передбачається, що цей дефіцит (окрім кальцію і заліза) можна легко скоректувати добре збалансованим харчуванням.

Спортсмени, які вживають мінеральні і (або) вітамінні добавки, використовують їх в основному не для збільшення м'язової працездатності, а для забезпечення здоров'я.