1. Нормативно-правова база з регулювання транспортних перевезень

У забезпеченні високої якості та культури обслуговування одержувачів транспортних послуг значна роль належить правовому регулюванню діяльності транспортного комплексу.

Правове регулювання діяльності транспорту має максимально сприяти перетворенню його в передову галузь суспільного виробництва та спрямоване на вирішення завдань:

• посилення відповідальності за виконання договірних зобов’язань;

• забезпечення схоронності вантажів, які перевозяться;

• забезпечення безпеки руху і ліквідації аварійності;

• додержання строків доставки вантажів;

• вдосконалення договірних відносин щодо перевезень;

• дотримання договірної дисципліни;

• поліпшення експлуатаційної роботи на підприємствах транспорту.

Основними нормативними актами є такі:

• Кодекси:

• Повітряний кодекс України (4 травня 1993 р.);

• Кодекс торговельного мореплавства України (9 грудня 1994 р.);

• Статути:

• Статут автомобільного транспорту (27 червня 1969 р.);

• Статут залізниць України (6 квітня 1998 р.);

• Статут внутрішнього водного транспорту СРСР (15 жовтня 1955 р., діє дотепер).

• Закони України:

• "Про транспорт" (10 листопада 1994 р.),

• "Про залізничний транспорт" (4 червня 1996 р.),

• "Про трубопровідний транспорт" (15 травня 1996 р.),

• "Про перевезення небезпечних вантажів" (6 квітня 2000 р.).

• Правила:

• Правила надання послуг пасажирам автомобільного транспорту (18 лютого 1997 р.)

• Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом (13 квітня 1997 р.),

• Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом (14 жовтня 1997 р.).

Закон України “Про транспорт” визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту. Ст. 2 цього Закону було встановлено поняття “єдина транспортна система України”, яка відповідно складається з:

• транспорту загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, зокрема, метрополітен);

• промисловий залізничний транспорт;

• відомчий транспорт;

• трубопровідний транспорт;

• шляхи сполучення загального користування.

Відповідно до зазначеного Закону єдина транспортна система повинна:

• відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки,

• мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, зокрема, для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв’язки України.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування визначає Закон України “Про залізничний транспорт”, прийнятий 4 липня 1996 р. Цей Закон:

• визначає роль залізничного транспорту в економіці і соціальній сфері України;

• регламентує його відносини з органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу.

Статут залізниць України, затверджений постановою Кабміну від 6 квітня 1996 р. № 457 регламентує:

• порядок укладання договорів;

• організацію та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти;

• основні положення експлуатації залізничних під’їзних колій, а також взаємини залізниць з іншими видами транспорту.

Наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644 були затверджені Правила перевезень вантажів, до яких входять правила: приймання вантажів, видачі вантажів, оформлення перевізних документів, розрахунків за перевезення вантажів, обчислення термінів доставки вантажів, зберігання вантажів, перевезення вантажів з оголошеною вартістю тощо.

Засади організації та експлуатації автомобільного транспорту визначаються Законом України “Про автомобільний транспорт”, що був прийнятий ВР України 5 квітня 2001 р. Відповідно до ст. 6 цього Закону основними функціями державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є:

• формування ринку послуг;

• контроль за виконанням законодавства на автомобільному транспорті;

• нормативно-правове регулювання питань автомобільного транспорту;

• ліцензування діяльності перевізників; стандартизація і сертифікація;

• організація та контроль автомобільних перевезень;

• тарифна, інноваційна та інвестиційна політика;

• державне замовлення на соціально значущі послуги автомобільного транспорту загального користування;

• захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту тощо.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 26 липня 1969 р. № 401 був затверджений Статут автомобільного транспорту УРСР. Статут регламентує:

• порядок складання і виконання плану автомобільних перевезень в України,

• основні умови перевезень автомобільним транспортом вантажів, пасажирів, багажу і пошти,

• взаємини автотранспортних підприємств і організацій, що знаходяться на території України, з підприємствами і організаціями інших видів транспорту в частині здійснення автомобільних перевезень.

Права, обов’язки і відповідальність власників автомобільного транспорту-перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів-замовників визначаються Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363.

Не менш важливою є і політика ділової співдружності в міжнародному торговому мореплавстві, яку визначає Кодекс торгового мореплавства України, який набув чинності 9 грудня 1994 р. Цей Кодекс має на меті:

• сприяти подальшому розвитку морського транспорту країни,

• входженню його в європейську і світову транспортні системи,

• вдосконаленню управління морським транспортом,

• підвищенню ефективності використання морських суден з метою задоволення потреб суспільного виробництва.

Загальні умови судноплавства на внутрішніх водних шляхах України встановлюються Правилами судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16 лютого 2004 р. № 91. Порядок оформлення вантажних перевізних документів на перевезення вантажів морським транспортом встановлюють Правила оформлення вантажних перевізних документів на перевезення морським транспортом, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 13 грудня 2004 р. № 1098.

Діяльність користувачів повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і гарантування безпеки авіації регулюються Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 р. Згідно із ст. 3 Повітряного кодексу держава здійснює регулювання діяльності цивільної авіації через Міністерство транспорту та зв’язку України, відповідні органи авіаційного транспорту Україні за такими напрямами:

• забезпечення розвитку цивільної авіації;

• нагляд за безпекою польотів повітряних суден;

• сертифікація, реєстрація та ліцензування;

• регулювання використання повітряного простору і обслуговування повітряного руху;

• забезпечення пошуку та рятування повітряних суден, що зазнають чи зазнали лиха;

• захист авіації України від незаконного втручання в її діяльність;

• науковий супровід діяльності авіації і гарантування її безпеки, який здійснюється як галузевими, так і міжгалузевими науково-дослідними організаціями і авіаційними підприємствами;

• сприяння зовнішньоекономічній і міжнародно-правовій діяльності цивільної авіації.

Відповідно до ст. 62 Повітряного кодексу України були затверджені Правила повітряних перевезень вантажів, які розроблені з урахуванням положень Варшавської конвенції (29 жовтня 1929 р.) з уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень. Ці Правила встановлюють загальні умови перевезення вантажів повітряним транспортом, за яких гарантується належний рівень безпеки польотів та якості перевезень.