2.1 Сутність, структура та інструменти державного регулювання туризму

Управління туристичною галуззю здійснюється, як правило, через спеціальний адміністративний орган – Національну туристичну адміністрацію (HTA), роль якої в різних державах неоднакова. Темпи розвитку туризму зазвичай тісною мірою залежать від позиції HTA в структурі органів державної влади й ступеня втручання держави в просування туристичного продукту.

Необхідність участі держави в регулюванні туристичної сфери не визначає сама по собі ступінь цієї участі. У країнах з розвиненою ринковою економікою, налагодженим господарським механізмом і досконалим законодавством, яке враховує інтереси як суспільства загалом, так і окремих його груп, втручання державних органів може бути мінімальним.

У країнах з нестійкою економікою необхідна підвищена увага з боку держави до туристичної сфери, оскільки це частково допоможе нейтралізувати негативні впливи.

Основними важелями державного втручання в туристичній сфері є:

• розробка законодавчої бази, яка регламентує основні питання розвитку туристичної сфери, включаючи економічне стимулювання розвитку перспективних видів туризму, а також розробку правил функціонування туристичних підприємств;

• розробка антикризових програм, які дають змогу пом’якшити несприятливі наслідки нерівномірного розвитку світових економічних процесів;

• створення умов, які сприяють залученню інвестицій у туризм;

• вирівнювання економічного розвитку регіонів за допомогою визначення пріоритетів і розмірів державної підтримки;

• координація темпів розвитку туристичної галузі й суміжних галузей;

• регулювання туристичних потоків шляхом формування попиту й розширення пропозиції у сфері туристичних послуг.

Міністерства туризму в країнах, які надають туризму великого значення, з усією розмаїтістю своїх департаментів і відділів нагадують уряди в мініатюрі: тут, наприклад, є і податковий відділ, і інвестиційний, і департамент управління майном, і відділи професійної освіти, економіки й статистики, сертифікації, ліцензування. Для виконання своїх функцій структура, яка керує туристичною галуззю, повинна налагоджувати відносини з міністерствами економіки, зовнішньоекономічних зв’язків або зовнішньої торгівлі, культури, освіти, сільського господарства й транспорту. Але роль національної туристичної адміністрації не зводиться до простої взаємодії з різними державними структурами. По-перше, вона повинна визначити коло своїх повноважень і питань, які входять винятково до її компетенції, а також домогтися визнання за собою права виконання цих функцій. Уряди країн, в яких діють державні органи управління туризмом, передають їм ексклюзивні повноваження для вирішення питань, які стосуються регламентації туристичної діяльності, просування країни як туристичного напрямку, питань професійної підготовки, а також право виступати представником галузі в проектах і програмах інших відомств у частині, що стосується туризму. До складу урядів країн, які в 70 – 80-х роках XX ст., досягли найбільших успіхів у розвитку туризму, входили сильні адміністративні одиниці, відповідальні за розвиток туристичної галузі. В урядах Мексики, Марокко, Греції, Туреччини, Єгипту, Франції, Румунії й інших країн туризм представлений на рівні міністерств туризму.

У деяких країнах туристичні адміністрації входять до складу міністерств економіки, транспорту, промисловості, торгівлі, що дає змогу забезпечувати необхідний політичний і фінансовий рівень у вирішенні галузевих проблем і підтверджує важливе значення туристичної галузі для цих країн. Сильні туристичні адміністрації, які входять до складу інших міністерств, існують в Італії, Тунісі, на Кіпрі, в Іспанії, Австрії й інших країнах, відомих у світі своїми туристичними пропозиціями.

Потреба державного регулювання туризму обґрунтована декількома умовами:

• комплексним характером галузі, що вимагає втручання зовнішнього координатора – організатора поїздок. Крім цього, туризм перебуває на стику інших галузей економіки – транспорту, торгівлі, сільського господарства;

• тісним взаємозв’язком туризму й необхідністю охорони навколишнього середовища, культурної й природної спадщини, підвищення престижу країни в очах міжнародної громадськості, вирішення проблем безпеки та ін.;

• впливом туристичної галузі на загальний стан економіки країни, що визначається прямими надходженнями від внутрішнього й в’їзного туризму, а також активізацією діяльності в суміжних галузях, у тому числі завдяки мультиплікаційному ефекту;

• значним виховним впливом туризму, особливо в межах своєї країни, на формування почуття патріотизму й сприяння гармонійному розвитку людини;

• пропагандою національних туристичних цінностей, яка рівнозначна пропаганді державної моделі певної країни, у тому числі її політичного ладу, економіки, культури й способу життя населення;

• тим, що в деяких країнах туризм є вирішальним чинником, який визначає стан платіжного балансу, а також економічну незалежність країни.

Параметри розвитку туристичної галузі, яка одержала світове визнання як провідний сектор послуг, визначає держава. Вона ж покликана визначати юридичні й податкові правила, згідно з якими буде функціонувати індустрія туризму. До завдань державних органів у будь-якій сфері діяльності традиційно відносять пряме державне інвестування чи залучення приватних інвестицій для розвитку необхідної інфраструктури, особливо в найменш сприятливі з економічної точки зору регіони. Це позитивно впливає на рівень розвитку різних економічних зон у межах країни.