2.4.2 Туристична політика держав

На місцевому, регіональному, національному й міжнародному рівнях екологія й економіка, в тому числі туризм, об’єднуються в систему, в якій діють причинно-наслідкові зв’язки. Однак, як уже зазначалося, підпорядкованість сфери туризму державним органам управління різних рівнів стоїть на заваді об’єднанню складових туристичної політики. Більш перспективним в управлінні туріндустрією є шлях передання суб’єктам туристичної індустрії знань, які допоможуть їм виробити власну стратегію інвестицій і комунікацій.

Держави повинні чітко визначити й пропагувати те, що може мати значення для розвитку туризму, зокрема конкретні заходи з розвитку туризму у світовому масштабі. Відмова від протекціоністської політики, забезпечення права на відпочинок і подовження тривалості відпусток – усе це, звичайно, є бажаним, але матиме позитивні наслідки лише за умови визнання цих заходів як національних пріоритетів. Важливо сформулювати основні політичні принципи й закріпити їх у робочих програмах, чітко визначити ступінь і напрями необхідного втручання держави в туристичну сферу.

Важливими є такі процеси у залученні інвестицій:

• контроль за розвитком туристичної діяльності, заснований на концепції планомірного розвитку, і визначення національних пріоритетів;

• розвиток інфраструктури, що входить у компетенцію органів влади, як державних, так і місцевих. Це основа будь-якої соціально-економічної діяльності, у тому числі туризму;

• втручання держави при потребі, наприклад, у виробництво устаткування для тих сфер, в яких приватний сектор не зможе розраховувати на високі прибутки, отже, не буде зацікавлений в інвестиціях, скажімо, для соціального, молодіжного, культурного туризму.

Роль держави в розвитку туризму можна звести до таких функцій:

• регламентування туристичної діяльності шляхом розробки законодавства, покликаного забезпечити умови для сумлінної конкуренції на ринку туристичних послуг і захист прав споживача, а також визначення податкових меж функціонування туристичної галузі;

• координації розвитку туризму, яка включає внутрішню координацію діяльності учасників туристичного процесу в межах галузі й забезпечення гармонійного включення туризму в загальний господарський механізм, що можна розглядати як зовнішню координацію;

• стимулювання міжнародного обміну шляхом спрощення туристичних формальностей, а також створення сприятливих умов для розвитку внутрішнього туризму;

• гарантування безпеки туристичної діяльності й туризму в межах національної території;

• інформаційного забезпечення туристичної діяльності, що передбачає збір і обробку статистичних даних, випуск і поширення рекламно-інформаційних матеріалів, які характеризують стан галузі в національному масштабі, а також проведення наукових досліджень у сфері туризму;

• просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку;

• підготовки кадрів.

Семінарське заняття 3

План

1. Сутність, структура та інструменти державного регулювання туризму.

2. Механізми підтримки розвитку міжнародного туризму.

3. Правове регулювання розвитку міжнародної туристичної діяльності в різних країнах.

Семінарське заняття 4

План

1. Сертифікація і стандартизація.

2. Ліцензування як форма державного регулювання туризму.

3. Податкове регулювання міжнародної туристичної діяльності.

4. Правова основа туристичного бізнесу в різних країнах.