5.1 Принципи та проблеми розвитку економіки міжнародного туризму

Економіку туріндустрії можна визначити як дисципліну, яка вивчає й аналізує економічні відносини, що розвиваються в процесі виробництва і споживання туристичних продуктів і послуг, призначених для задоволення потреб і бажань мандрівників.

Ці відносини можна розглядати як на макрорівні, так і на мікрорівні. З одного боку, виробництво продукції і послуг, необхідних для задоволення потреб, безпосередньо залежить від бажань споживачів – туристів. З іншого – на розвиток самої туристичної індустрії впливає безліч зовнішніх і внутрішніх факторів.

Як і будь-яка економіка, економіка туризму відповідає на такі основні запитання: що, як і для кого виробляти. Економіка туризму вирішує:

• які туристичні продукти і послуги будуть вироблені за визначений період, у якій кількості, якої якості та наскільки вони є різноманітними;

• як ці туристичні продукти і послуги будуть вироблені, тобто за рахунок яких джерел і за якою технологією;

• як туристичні продукти та послуги будуть розподілені серед внутрішніх і зовнішніх туристів;

• як економічна діяльність буде розвиватися з часом.

Отже, суспільство, незалежно від місця, часу та рівня розвитку, зіштовхується з економічними проблемами в туризмі. Ці проблеми, як правило, пов’язані з тим, що:

• невизначену кількість туристичних потреб і бажань потрібно розподілити в порядку важливості;

• існують різні способи використання обмежених чи рідкісних туристичних ресурсів, які надаються у розпорядження туристів для задоволення їхніх потреб і бажань.

Існує безліч інших проблем, наприклад, пов’язаних зі створенням туристичних продуктів і наданням послуг, визначенням ціни, за якою вони будуть розподілятися, і розміщенням туристичних фірм.

У макроекономіці туріндустрії можна виокремити чотири основні проблеми:

• ефективність розподілу обмежених туристичних ресурсів;

• підтримка стійкої економіки туризму;

• розвиток економіки туризму;

• справедливий розподіл туристичного доходу (і виробництва).

Ці чотири проблеми вирішують за допомогою механізмів туристичного ринку.

У соціалістичній економіці найважливіші рішення в сфері економіки туризму ухвалювала держава за відсутності контролю за допомогою механізмів туристичного ринку. У результаті держава, а не об’єктивні економічні закони, регулювала та координувала дії, до яких вдавалась «від імені» туристичних організацій і туристів.

Це не означає, що за умов «стихійного» ринку держава не повинна брати участь у вирішенні основних економічних проблем туризму. Залучення держави в процес регулювання економіки туризму досягається завдяки визначеній туристичній політиці, мета якої – усунення вузьких місць і нейтралізація небажаного впливу механізмів туристичного ринку.

Економіка туризму базується на таких основних принципах:

• максимізація ступеня психологічного задоволення туристів;

• максимізація доходів організацій, у тому числі турфірм, які пропонують туристичні продукти і послуги;

• максимізація стимулювання витрат туристів у процесі подорожей.

За певних обставин дотримання цих принципів може призвести до негативних наслідків. Наприклад, досягнення короткострокової мети максимізації доходу може спричинити створення великої кількості структур для обслуговування туристів, унаслідок чого знизиться рівень їхнього психологічного задоволення. Це може зменшити приплив туристів у певну країну і, як наслідок, обмежити приплив коштів, отже, занизити економічні показники розвитку цієї країни.

На туризм як галузь економіки впливає безліч обмежувальних факторів. Для аналізу відносин, які склалися в туризмі, ці обмеження варто класифікувати:

• обмеження в попиті;

• обмеження в пропозиції;

• обмеження, що стосуються навколишнього середовища, пов’язані з його забрудненням;

• обмеження вільного часу туриста;

• юридичні обмеження;

• обмеження через відсутність знань;

• обмеження через недостатність ресурсів.

Крім перелічених, існує безліч інших, менш значущих обмежень. А ще різноманітні обмежувальні фактори можуть поєднуватися, створюючи комплекси обмежень в економіці туризму.